СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
15.11.2022 11:54
[2. Economic sciences]
Author: Петренчук Зорян, здобувач вищої освіти спеціальності 073 «Менеджмент», ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут», м. Бережани; Федуняк Ігор Осипович, кандидат економічних наук, доцент, ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут», м. Бережани
Сучасні ринкові умови господарювання, у тому числі в аграрному секторі, зумовили необхідність формування підприємствами систем мотиваційних чинників, які б забезпечили розвиток їх персоналу як основного джерела конкурентних переваг і створили на цій основі передумови для успіху в конкурентній боротьбі на внутрішньому і міжнародному ринках.
Мотивація представляє собою сукупність як внутрішніх так і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення особистих цілей і певної організації [1].
Мотиваційний механізм має будуватися з урахуванням особливостей персоналу, що включає у себе потреби, інтереси, установки та ціннісні орієнтації працівників [2, с. 20].
Мотивація є головним елементом в активізації людського фактору, який не тільки створює матеріальні передумови виробництва, але і забезпечує їх ефективне функціонування.
До мотивуючих факторів в аграрних підприємствах можна віднести моральні та матеріальні стимули. Мотивацію як категорію розуміють у двох аспектах, а саме: як внутрішній стан особистості та як функцію менеджменту, завданням якої є формування у персоналу певного рівня необхідності працювати [3].
Динамічні інноваційні зміни сьогодення потребують гнучкої зміни методів мотивації персоналу. Підґрунтям для формування дієвої системи мотивації праці повинно стати впровадження соціально-економічного механізму мотивації праці в контексті його впливу на формування системи мотивації праці, який сформований на основі використання загальних законів еволюційного розвитку трудових відносин, застосування певних методів, інструментів, впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на його формування, що підвищує конкуренто-спроможності підприємства, задоволення потреб та інтересів працівників, якості життя та конкурентоспроможності економіки країни.
Основними складовими соціальних факторів мотивації є: підвищення соціального статусу працівника на підприємстві, розвиток професійних здібностей найманого працівника, використовуючи навчання в процесі праці, підвищення по службі, ротація, участь у робочих дорадчих органах, навчання з відривом від виробництва (професійна перекваліфікація) тощо.
Важелі та інструменти в групі економічних методів здебільшого відзначаються заохочувальним і компенсаційним характером. У даній групі основними інструментами мотивації є заробітна плата і преміювання, що можуть здійснюватися залежно від результатів праці (проміжних, кінцевих), статусу чи рангу працівника. Однак, окрім кількісного виміру, необхідно визначати можливості формування системи оплати праці, комбінуючи різні способи виплат з прямим взаємозв’язком із результатами праці.
Отже, соціально-економічна мотивація створює вплив на персонал з націленістю на ефективну працю, а також соціальні результати, які проявляються у забезпеченні саморозвитку і захищеності працівників, підвищенні їх соціального статусу, що в кінцевому підсумку посилює процеси гуманізації праці.
Література
1. Колот А.М. Мотивація персоналу. К.: КНЕУ, 2002. 345 с.
2. Куліпанов К.А. Мотивація і оцінка персоналу: навч. посіб. К.: Знання-Прес, 2009. 138 с.
3. Демидова М.М. Особливості мотивації праці персоналу в аграрних підприємствах. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України: зб. наук. пр. НАН України. Львів. 2016. Вип. 6 (122). С. 77-80.