Congratulation from Internet Conference!
Hello
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ КРИТЕРІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСЦИПЛІНАРНИХ ОРГАНІВ АДВОКАТУРИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
09.03.2026 12:57
[5. Legal sciences]
Author: Тарасова Анастасія Дмитрівна, аспірантка кафедри цивільної юстиції та адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
ORCID: 0009-0000-7586-0687
Інститут адвокатури посідає особливе місце у правовій системі держави, адже саме він покликаний захищати права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб від будь-яких порушень. Конституційне підґрунтя цього інституту закладено у ст. 131-2 Конституції України, яка не лише закріплює існування адвокатури, а й прямо гарантує її незалежність [1]. Розвиваючи цей принцип, ст. 5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює незалежність адвокатури від органів державної влади та місцевого самоврядування, одночасно покладаючи на державу обов'язок створювати належні умови для її функціонування [2].
Практичне значення цього принципу полягає у тому, що адвокат у багатьох випадках виступає основним бар’єром між людиною та порушенням її прав. За таких умов будь-яке неправомірне втручання у професійну діяльність адвоката або створення механізмів тиску на нього може істотно вплинути на реалізацію права особи на правову допомогу. Саме тому гарантії незалежності адвокатури мають включати позитивний обов'язок держави забезпечувати максимально можливий рівень захищеності адвоката від стороннього впливу та зберігати самоврядний характер цього інституту.
Як зазначає Т. Б. Вільчик, реалізація принципу незалежності професійної діяльності адвокатів безпосередньо пов’язана з дуалістичною природою інституту адвокатури в правовій державі: з одного боку, адвокат – це необхідний елемент системи правосуддя, а з іншого, професійний консультант (радник) громадян та їх об’єднань. Цю подвійну функцію адвокат може виконувати тільки в тому випадку, якщо йому гарантована необхідна незалежність. Тільки ця незалежність може забезпечити адвокату можливість співвідносити і врівноважувати ці двосторонні інтереси і займати правову позицію між двома полюсами [3, 65].
Незалежність адвоката - це не лише свобода у виборі правової позиції та стратегії захисту, а й впевненість у власній правовій захищеності за умови неухильного дотримання вимог чинного законодавства та норм адвокатської етики. З огляду на це процедура дисциплінарного провадження щодо адвоката, а також ступінь її убезпеченості від стороннього інституційного впливу набувають принципового теоретичного і практичного значення.
У контексті євроінтеграційного курсу України та поступової гармонізації національного законодавства з правовими стандартами держав - членів Європейського Союзу доцільним є звернення до порівняльно-правового аналізу організації дисциплінарного провадження щодо адвокатів у європейських країнах.
Міжнародні стандарти у цій сфері закріплені у Конвенції про захист професії адвоката, яка передбачає три рівнозначні моделі організації дисциплінарного провадження: через дисциплінарний комітет професійної асоціації; через незалежний та неупереджений орган; або через незалежний суд чи трибунал, створений відповідно до закону [4]. Примітно, що Конвенція не закріплює обов’язкової моделі організації - її положення мають рекомендаційний характер і не надають переваги жодній із форм, акцентуючи на тому, що вирішальним є не інституційний статус органу, а забезпечення його незалежності та неупередженості.
В Україні дисциплінарне провадження щодо адвокатів здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, до складу яких входять виключно адвокати. Утім, так було не завжди. До 2012 року дисциплінарна палата формувалася із дев'яти осіб: п'яти адвокатів, двох суддів та по одному представнику від регіональних управлінь юстиції і Спілки адвокатів України. Ухваливши новий Закон, законодавець свідомо відмовився від цієї змішаної моделі на користь повного самоврядування - рішення, яке й досі є предметом жвавої наукової дискусії [5].
Як зазначає Д.П. Фіолевський Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” значно підвищив статус адвокатури шляхом подальшої демократизації цього інституту в Україні та суттєвого посилення її незалежності. Одним із радикальних кроків є виведення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій з-під контролю виконавчої влади і передача функції формування самоврядних органів адвокатури в руки самих адвокатів» [6, 269]. І з цим важко не погодитись: адвокатура, дисциплінарні органи якої формуються за участю державних структур, є вразливою до інституційного тиску.
А.В. Савченко у свою чергу наголошує, що процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності не повинна підривати незалежність адвоката або створювати перешкоди у здійсненні ним професійної діяльності. Водночас має бути забезпечено баланс між необхідністю дотримання стандартів адвокатської діяльності та недопущенням будь-яких прямих чи опосередкованих неправомірних обмежень, впливу або тиску на адвоката з боку будь-яких органів чи осіб, незалежно від мотивів їхніх дій [7, 3-4].
Водночас Н.М. Бакаянова звертає увагу на іншу сторону проблеми: особи, які звертаються зі скаргами на адвокатів, нерідко висловлюють сумніви щодо об'єктивності органу, що складається виключно з представників тієї самої корпорації. Така недовіра, хоч і не завжди обґрунтована, має під собою певне психологічне та соціальне підґрунтя [8, 339].
Як слушно зауважує Т.Б. Вільчик, самоврядні професійні асоціації адвокатів відіграють ключову роль у захисті своїх членів від неналежного втручання та просуванні їхніх професійних інтересів, а також у розробці стандартів діяльності та правил професійної поведінки. Водночас на ці органи покладається обов'язок забезпечувати дотримання адвокатами фундаментальних принципів поведінки та професійних стандартів, а у разі їх порушення — вживати належних заходів реагування [9, 42].
Отже, з одного боку, корпоративна модель формування дисциплінарного органу максимально убезпечує адвоката від тиску з боку державних структур та є важливою гарантією незалежності адвокатури. З іншого боку, та сама модель може породжувати у скаржників сумніви щодо неупередженості органу, сформованого виключно з представників тієї самої професії, що в підсумку здатне негативно позначатися на рівні суспільної довіри до дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.
У більшості країн Європи застосовується модель, подібна до української, за якої дисциплінарні органи адвокатури формуються виключно з представників адвокатської спільноти. Так, наприклад, у Федеративній Республіці Німеччині дисциплінарні справи щодо адвокатів розглядаються адвокатськими судами, які створюються при адвокатських палатах окремо для кожного округу та складаються виключно з адвокатів-членів відповідної палати. Разом із тим, головуючий суддя та ще один член колегії повинні мати кваліфікацію для обіймання суддівської посади, що забезпечує належний рівень процесуальної компетентності без залучення до складу органу діючих суддів [10].
Однак особливий науковий інтерес становить досвід країн, де законодавство передбачає зовсім інший підхід до формування відповідного дисциплінарного органу аніж в Україні. Наприклад, у Королівстві Швеція відповідно до Статуту асоціації адвокатів, дисциплінарним органом є Дисциплінарний комітет у складі 11 членів: голови та заступника голови, які обираються Загальними зборами асоціації; шести членів-адвокатів, також обраних Загальними зборами; а також трьох представників громадськості, що призначаються Урядом Швеції [11].
У Королівстві Данія адвокатська дисциплінарна рада формується у складі голови, двох заступників голови та вісімнадцяти інших членів. Голова та його заступники повинні бути суддями й призначаються головою Верховного Суду. Із загальної кількості інших членів дев’ять обираються Адвокатською спілкою з-поміж адвокатів, а ще дев’ять - серед осіб, які не можуть бути адвокатами, та призначаються міністром юстиції. Призначення міністром юстиції членів Ради та їхніх заступників здійснюється за поданням відповідних органів державної влади, організацій тощо з метою забезпечення представництва у складі Ради осіб, обізнаних з інтересами приватних клієнтів, клієнтів у сфері господарської діяльності, а також публічних клієнтів [12].
Проведений порівняльно-правовий аналіз засвідчує відсутність єдиної усталеної моделі організації дисциплінарного провадження щодо адвокатів. Кожна із розглянутих національних моделей є відображенням власного історичного, правового та інституційного контексту. Чинна українська модель, за якої розгляд дисциплінарних скарг здійснюється виключно адвокатами, має своє раціональне підґрунтя: представники адвокатської спільноти володіють глибшим розумінням етичних і процесуальних стандартів адвокатської діяльності, що об'єктивно сприяє фаховості та обґрунтованості дисциплінарних рішень. Особливого значення це набуває в контексті сучасного стану розвитку адвокатури в Україні, яка перебуває на етапі активного інституційного становлення, формування власних традицій самоврядування та утвердження гарантій незалежності.
Водночас досвід вищенаведених країн демонструє, що залучення зовнішніх представників до складу дисциплінарного органу не обов'язково означає втрату адвокатурою своєї незалежності. Проте на нинішньому етапі розвитку правової системи України включення до складу кваліфікаційно-дисциплінарних комісій суддів, прокурорів або інших представників державних інституцій створювало б реальні ризики для інституційної незалежності адвокатури, яка є конституційно гарантованою цінністю.
З огляду на викладене, збереження чинної моделі дисциплінарного провадження на сучасному етапі є виправданим і відповідає міжнародним стандартам. Перспективним напрямом подальшого вдосконалення цього інституту могло б стати не залучення представників державної влади, а запровадження інших механізмів забезпечення об'єктивності зокрема, участі представників громадянського суспільства, науковців у галузі права або незалежних правників, які не перебувають у відносинах підпорядкування з державними органами. Такий підхід дозволив би збалансувати принцип адвокатського самоврядування з суспільним запитом на прозорість і неупередженість дисциплінарного провадження, не ставлячи під загрозу незалежність адвокатури як інституту.
Література
1. Конституція України : Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80.
2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05.07.2012. № 5076-VI URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.
3. Вільчик Т.Б. Реалізація принципу незалежності професійної діяльності адвокатів у взаєминах з державною владою // Т.Б.Вільчик // Вісник Академії адвокатури України - Том 11 - число 2(30) – 2014 – С. 63- 74.
4. Council of Europe Convention for the Protection of the Profession of Lawyer. URL: https://www.ccbe.eu/fileadmin/speciality_distribution/public/images/pages/projects/ENFR_2025_Convention-on-the-Protection-of-the-Profession-of-Lawyer.pdf
5. «Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155/93#Text.
6. Фіолевський Д.П. Адвокатура : підручник. Вид. 3-тє, випр. і допов. К. : Правова єдність, 2014. 622 с.
7. Савченко А.В. Регулювання дисциплінарної відповідальності адвоката в Україні в рамках інтеграції з ЄС [Електронний ресурс] / А.В. Савченко // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. – № 4. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chaau_2013_4_19.
8. Бакаянова Н. М. Стандарти дисциплінарного провадження стосовно адвоката // Європейські орієнтири розвитку України: нові виміри у воєнний час : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 16 трав. 2025 р.) : у 2 т. Одеса, 2025. Т. 1. C. 337-341. URL: https://hdl.handle.net/11300/30549.
9. Системи органів адвокатського самоврядування в країнах Європейського Союзу: Італія, Німеччина, Франція / Т. Б. Вільчик // Право та інноваційне суспільство. - 2015. - № 2. - С. 38-45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pric_2015_2_7.
10. Bundesrechtsanwaltsordnung. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/brao/.
11. Stadgar för Sveriges advokatsamfund. URL: https://www.advokatsamfundet.se/for-vara-ledamoter/Advokatetik/Stadgar-for-Sveriges-advokatsamfund/.
12. Rättegångsbalk (1942:740). URL: https://www.riksdagen.se/sv/dokument-och- lagar/dokument/svensk-forfattningssamling/rattegangsbalk-1942740_sfs-1942-740/.
______________________________
Науковий керівник: Вільчик Тетяна Борисівна, доктор юридичних наук, професор, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Another articles in this section
Сonferences
Conference 2026
Conference 2025
Conference 2024
Conference 2023
Conference 2022
Conference 2021
