Congratulation from Internet Conference!
Hello
СУЧАСНІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АКЦЕНТИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
13.02.2026 16:30
[4. Pedagogical sciences]
Author: Сергеєва Валентина Федорівна, кандидатка педагогічних наук, доцентка, Відокремлений структурний підрозділ закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»», Луцький інститут розвитку людини, м. Луцьк
ORCID: 0000-0003-0800-3401
Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується глибокими трансформаційними процесами, зумовленими соціальними змінами, європейською інтеграцією, гуманізацією освітнього простору та утвердженням принципів рівного доступу до якісної освіти для всіх громадян. «Сучасна система освіти базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх учасників», – зазнається в Законі України «Про освіту» [1]. Особливого значення в цьому контексті набуває розвиток спеціальної та інклюзивної освіти як складової державної освітньої політики, що спрямована на забезпечення прав осіб з особливими освітніми потребами. Сучасні науково-педагогічні підходи та організаційно-методичні орієнтири цієї галузі формуються на основі міждисциплінарних досліджень, міжнародних стандартів та практичного досвіду освітніх реформ.
Значні наукові розвідки у цьому аспекті здійснюють провідні сучасні вітчизняні вчені, серед яких варто відзначити таких представників галузей корекційної педагогіки, психології, логопедії, методик спеціальної освіти та інклюзивної педагогіки, як В. Бондар, В. Засенко, Е. Данілавічютє, А. Колупаєва, С. Конопляста, С. Миронова, О. Мартинчук. С. Михальська, Ю. Найда, Т. Скрипник, Н. Пахомова, Ю. Рібцун, О Таранченко, Л. Федорович, О. Чеботарьова, М. Шеремет, С Яковлєва та ін. Їхні фундаментальні й прикладні дослідження формують науково-теоретичну основу модернізації системи підтримки осіб з особливими освітніми потребами та визначають стратегічні напрями розвитку інклюзивного освітнього простору України. Наукові праці цих дослідників охоплюють широкий спектр актуальних проблем – від удосконалення діагностичних інструментів і технологій раннього втручання до розроблення інноваційних корекційно-розвиткових методик і моделей психолого-педагогічного супроводу.
Особливу увагу вчені приділяють питанням комплексної діагностики порушень розвитку, що ґрунтується на принципах системності, динамічності та індивідуалізації оцінювання. Водночас значна частина досліджень спрямована на розроблення ефективних корекційних стратегій, які забезпечують гармонійний розвиток мовленнєвої, когнітивної, емоційно-вольової та соціальної сфер дитини. Важливим напрямом є також вивчення механізмів психологічної підтримки дітей і молоді з особливими потребами, зокрема в умовах соціальних викликів і кризових ситуацій, що актуалізує потребу в інтеграції педагогічних і психотерапевтичних підходів.
Розглядаючи більш детально питання наукових досліджень в галузі спеціальної та інклюзивної освіти, варто зазначити, що одним із ключових науково-педагогічних акцентів є перехід від медичної до соціально-педагогічної моделі розуміння порушень розвитку. Якщо раніше основна увага приділялася діагностиці дефектів і їхній корекції з позицій клінічного підходу, то сучасна парадигма розглядає дитину насамперед як особистість із потенціалом розвитку, а особливості її функціонування – як результат взаємодії індивідуальних характеристик і середовища. Такий підхід відповідає принципам інклюзивної освіти, де головним завданням є не адаптація дитини до системи, а адаптація освітнього середовища до потреб дитини.
Важливим науковим орієнтиром є концепція універсального дизайну в освіті, що передбачає створення навчального простору, доступного для максимально широкого кола здобувачів освіти без необхідності подальших модифікацій. Вона реалізується через варіативність методів навчання, використання мультимодальних засобів подання інформації, гнучкі форми оцінювання та індивідуалізацію освітніх маршрутів. У наукових дослідженнях українських учених дедалі більше уваги приділяється доказовим педагогічним технологіям, що базуються на емпірично підтвердженій ефективності корекційно-розвиткових методик.
Суттєвим акцентом сучасної спеціальної педагогіки є міждисциплінарність. Освітня підтримка дітей з особливими освітніми потребами здійснюється командою фахівців: педагогами, логопедами, психологами, реабілітологами, соціальними працівниками, медичними спеціалістами. Така модель взаємодії дозволяє комплексно оцінювати розвиток дитини та планувати індивідуальну програму розвитку, що враховує її когнітивні, мовленнєві, емоційні та соціальні особливості. Наукові дослідження підтверджують, що саме командний підхід є найбільш ефективним у досягненні позитивної динаміки розвитку. Крім того, сучасні наукові напрацювання А. Колупаєвої, О. Таранченко, М. Шеремет у сфері спеціальної педагогіки та інклюзивної освіти підкреслюють необхідність переходу від мультидисциплінарної моделі, за якої фахівці діють паралельно, до трансдисциплінарної, що передбачає інтеграцію професійних компетентностей і спільне досягнення визначених освітніх цілей [3, с. 78].
Організаційно-методичні акценти сучасної системи полягають у модернізації структури освітніх послуг. В Україні активно розвивається мережа інклюзивно-ресурсних центрів, які забезпечують психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, консультування батьків та супровід педагогів. Вони виконують функцію не лише діагностичних установ, а й методичних осередків, що координують індивідуальні освітні траєкторії. Важливою складовою організаційних змін є децентралізація управління освітою, яка дозволяє громадам самостійно формувати систему підтримки дітей з особливими потребами з урахуванням локальних ресурсів. У статті науковців І. Білецької та О. Самороковської йдеться: «Інклюзивно-ресурсний центр виступає першою та вкрай важливою ланкою у тривалому шляху розбудови індивідуальної освітньої траєкторії осіб з особливими освітніми потребами та механізмів її реалізації в закладах освіти. Комплексна підтримка та системний супровід здобувачів освіти імплементується через безпосередню реалізацію фахівцями центру їх провідних функціональних обов'язків» [2, с. 23].
Особливого значення набуває методичне забезпечення інклюзивного навчання. Сучасні програми підготовки педагогів передбачають формування інклюзивної компетентності, що включає знання про різні типи порушень розвитку, уміння адаптувати навчальний матеріал, застосовувати диференційовані методи викладання та співпрацювати з асистентом учителя. Розробляються нові навчально-методичні комплекси, адаптовані під різні освітні потреби, а також цифрові ресурси, що сприяють доступності навчання.
В Україні одним із пріоритетів діяльності Міністерства освіти і науки визначено цифровізацію освіти. Цей напрям розглядається як процес інтеграції сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, цифрових інструментів і платформ (зокрема АІКОМ, ЄДЕБО, систем штучного інтелекту) в освітній процес із метою підвищення його якості, доступності, індивідуалізації та ефективності управління. Цифровізація освіти передбачає розвиток цифрової інфраструктури, удосконалення цифрової компетентності педагогічних працівників, забезпечення кібербезпеки освітнього середовища та впровадження змішаних форм навчання, особливо значущих в умовах воєнного часу. В Енциклопедії освіти йдеться: «Цифровізація освіти, освітнього процесу є сучасним етапом її інформатизації, що передбачає насичення інформаційно-освітнього середовища електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний освітній простір» [5]. Цифровізація освіти відкриває нові можливості для дистанційної підтримки дітей, які з різних причин не можуть відвідувати заклади освіти офлайн.
Сучасні виклики, зокрема умови воєнного стану, посилили потребу в розвитку психологічної підтримки та кризових освітніх стратегій. Значна кількість дітей переживає травматичний досвід, що впливає на їхній когнітивний і мовленнєвий розвиток, поведінку та соціалізацію. У зв’язку з цим науково-педагогічна спільнота акцентує увагу на впровадженні травмоорієнтованого підходу, який передбачає безпечне освітнє середовище, емоційну підтримку та формування навичок саморегуляції. Наукові дослідження доводять, що сприятлива емоційна атмосфера є важливим чинником розвитку комунікативної компетентності, зниження рівня тривожності та активізації соціальної взаємодії дітей з особливими освітніми потребами [4]. Педагоги навчаються розпізнавати ознаки психологічного стресу та адаптувати освітній процес відповідно до психоемоційного стану дітей.
Ще одним важливим напрямом є партнерство з родиною як невід’ємна умова ефективної інклюзії. Батьки розглядаються не лише як отримувачі консультацій, а як активні учасники освітнього процесу та члени мультидисциплінарної команди. Сучасні методичні підходи передбачають проведення тренінгів, консультацій, спільного планування індивідуальних програм розвитку, що сприяє узгодженості педагогічних і сімейних стратегій виховання.
У науковому дискурсі також посилюється увага до проблеми якості інклюзивної освіти. Дослідники підкреслюють, що інклюзія не повинна обмежуватися формальним включенням дитини до загальноосвітнього середовища. Йдеться про створення умов для реальної участі в навчанні та соціальному житті колективу. Саме тому актуальними є розроблення критеріїв оцінювання ефективності інклюзивного середовища, моніторинг результатів навчання та дослідження соціальної адаптації дітей.
Отже, сучасні науково-педагогічні та організаційно-методичні акценти розвитку спеціальної та інклюзивної освіти в Україні відображають перехід до гуманістичної, особистісно орієнтованої моделі освіти, що визнає різноманітність як норму. Основними тенденціями є міждисциплінарність, індивідуалізація освітніх маршрутів, цифровізація, розвиток партнерства з родинами, впровадження доказових методик та створення безпечного психоемоційного середовища. Реалізація цих пріоритетів сприяє формуванню інклюзивного суспільства, у якому кожна дитина має можливість повноцінно розвиватися, навчатися та реалізовувати свій потенціал незалежно від особливостей розвитку.
Література
1. Про освіту. Закон України від 05.09.2017, № 2145-VIII. URL : https://nmc-pto.dp.ua/doc/2026/collection-as-of-01-01-2026.pdf
2. Білецька І. В., Самороковська О. О. Роль та основні функції інклюзивно-ресурсного центру у системі кваліфікованого супроводу дітей з особливими освітніми потребами. Сучасний дизайн інклюзивного навчання: успішні українські та зарубіжні практики. Збірник тез наукових доповідей Міжнародної науково-практичної конференції (11 листопада 2025 року, м. Київ). Київ : Факультет психології, соціальної роботи та спеціальної освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, 2025. 288 с.
3. Лісова Л. І., Опалюк О. М., Глоба О. П. До питання про роботу логопеда в умовах інклюзивного навчального простору. Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки). Збірник наукових праць. Вип. 18. Кам’янець-Подільський: Видавець Ковальчук О.В., 2021. С. 97-111.
4. Погребняк В. Стан емоційного розвитку дітей з порушеннями мовлення в умовах інклюзії. Освіта осіб з особливими потребами : шляхи розбудови. 2024. № 2 (23). С. 88–102.
5. Спірін О. М. Цифровізація освіти, освітнього процесу / Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України : 2-ге вид., допов. та перероб. Київ : Юрінком Інтер, 2021. С. 1099–1100.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Another articles in this section
Сonferences
Conference 2026
Conference 2025
Conference 2024
Conference 2023
Conference 2022
Conference 2021
