Congratulation from Internet Conference!
Hello
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНЕ ВИХОВАННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ, МЕТОДИ ТА ФОРМИ РОБОТИ ПЕДАГОГА
09.12.2025 14:16
[4. Pedagogical sciences]
Author: Нак Марина Миколаївна, кандидат педагогічних наук, доцент, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені т. Г. Шевченка, м. Чернігів; Кущенко Ірина Миколаївна, учитель вищої категорії, старший учитель, Гончарівський ліцей імені героя АТО Дмитра Степанченка Гончарівської селищної ради, с-щ Гончарівське
ORCID: 0000-0003-3775-8141 Нак М.М.
Сучасна школа переживає серйозні зміни, і ці зміни стосуються не лише змісту освіти, а насамперед — підходу до дитини. Нині важливо не просто навчати, а створювати умови, у яких кожна дитина може стати суб’єктом власного розвитку. Саме цим займається особистісно орієнтоване виховання — підхід, що ставить у центр уваги унікальність кожного учня.
Цей підхід ґрунтується на ідеях гуманістичної психології та педагогіки — А. Маслоу, К. Роджерса, В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі. Їх об’єднує переконання: виховання має допомогти дитині стати собою, зміцнити внутрішні ресурси та прийти до власної життєвої позиції.
Основні принципи:
1. Гуманізм. Повага до особистості, довіра до її можливостей, опора на сильні сторони, а не на недоліки.
2. Індивідуалізація та диференціація. Урахування не лише рівня знань, а й темпераменту, стилю спілкування, інтересів, особливостей поведінки.
3. Суб’єктність. Учень — активний учасник виховного процесу, а не об’єкт впливу. Наприклад, під час підготовки класного проєкту діти самі обирають ролі: організатора, дизайнера, аналітика, фотографа тощо. Кожен відчуває власну відповідальність.
4. Позитивна взаємодія та партнерство. Стосунки “поруч” замість “над”.
5. Орієнтація на розвиток. Головне — прогрес дитини, її особистісне зростання, а не порівняння з іншими.
Війна в Україні створює нові виклики для освітнього процесу: загроза життю, вимушена міграція, втрата соціальних зв’язків, психологічні травми. За таких умов особистісно орієнтоване виховання набуває особливої значущості, адже саме воно дозволяє підтримати індивідуальність дитини, її емоційний стан, здатність до адаптації й саморозвитку. У центрі такої педагогіки—людина з її потребами, цінностями та правом на підтримку й самореалізацію.
Психологічна безпека стає важливішою за академічні успіхи. Особистісно орієнтований підхід дозволяє знизити рівень тривоги; запобігти або зменшити прояви ПТСР; відновити почуття стабільності; зміцнити мотивацію до навчання; сформувати навички подолання стресу. А педагог виступає моральним орієнтиром – носієм цінностей гуманізму, взаємодопомоги; фасилітатором безпеки – створює емоційно комфортне середовище; підтримуючим дорослим – стабільною фігурою, яка допомагає дитині відчути опору; медіатором – у вирішенні конфліктів і знятті емоційної напруги; координатором підтримки – співпрацює з психологами, соціальними службами, батьками.
Завданням особистісно орієнтованого виховання є формування внутрішньої мотивації та бажання розвиватися; навчання приймати рішення і брати відповідальність за них; розвиток емоційного інтелекту; підвищення самооцінки та віри у власні сили; створення умов для самовираження в різних видах діяльності; виховання самоповаги й поваги до інших.
Практичні прийоми, методи та форми роботи :
1. Індивідуальні освітні та виховні траєкторії – це створенні плану розвитку конкретного учня. Траєкторія включає сильні сторони й таланти дитини; інтереси і мотивацію; особисті цілі (короткострокові та довгострокові); труднощі та шляхи їх подолання; інструменти самоконтролю та рефлексії.
2. Метод педагогічної підтримки. Це стиль взаємодії, коли педагог не тисне і не “веде за руку”, а підтримує дитину в процесі пошуку рішення.
Конкретні прийоми: “Підбадьорювальні фрази”: «Ти можеш впоратися», «Спробуй ще один варіант». Запитання, замість інструкцій: «Як ти думаєш, що можна зробити?». Пропозиція декількох варіантів вибору.
Наприклад, дитина посварилася з другом і не знає, що робити. Учитель не дає готової поради, а допомагає проговорити емоції, називає переживання, ставить уточнюючі запитання. Учень сам знаходить спосіб вибачитися й домовитися.
3. Особистісно орієнтована бесіда. Це не моралізаторство, а діалог, у якому педагог — уважний слухач.
Структура такої бесіди:
- Емоційний контакт («Як ти себе почуваєш?»).
- З’ясування ситуації («Що сталося?»).
- Усвідомлення почуттів.
- Пошук рішень разом.
- План дій.
- Підтримка.
- Технології рефлексії.
4. Рефлексія формує самопізнання та відповідальність.
Конкретні форми: “Щоденник успіху”, “Смайлик дня” (молодша школа), “Драбина настрою”, “Мій вибір – мій результат”, Підсумкові кола: діти діляться тим, що вдалося, що хотіли б змінити. Наприклад, наприкінці тижня учні заповнюють мініанкету: Що мені вдалося найкраще? Що було важко? Хто мені допоміг? Що я хочу зробити наступного тижня?
5. Позитивна дисципліна базується на ідеї: дитина вчиться відповідальності через розуміння наслідків, а не через страх.
Методи: “Логічні наслідки”, замість покарань. “Я-повідомлення”: «Мені прикро, коли урок переривається». Залучення дітей до вироблення правил. Наприклад, клас пізно повертається після перерви. Замість покарання педагог пропонує:
“Ми витратили 5 хвилин уроку. Давайте вирішимо, як надолужити: швидше працювати чи перенести гру на наступний раз?” Діти роблять свідомий вибір.
6. Проєктні та діяльнісні методи створюють простір для самовираження, рольової взаємодії, творчості.
Приклади проєктів: “Мій шлях до мрії”: створення карти цілей. “Моє хобі”: презентації інтересів учнів. “Клас без конфліктів”: групова робота над правилами комунікації. Волонтерські ініціативи: збір речей, створення листів підтримки тощо.
Форма діяльності: мінігрупи, творчі майстерні, дебати, дослідницькі завдання, рольові ігри.
7. Створення ситуацій успіху - це один із найдієвіших механізмів формування позитивної самооцінки.
Способи створення ситуації успіху: давати завдання, де учень гарантовано зможе показати себе; помічати найменші досягнення; використовувати метод «Маленьких кроків»; допомагати дитині правильно презентувати свій результат. Наприклад, учень погано читає вголос, але добре малює. Педагог доручає йому оформлення класного куточка, а потім хвалить перед класом. Це підвищує самооцінку й відкриває мотивацію до інших сфер діяльності.
8. Взаємодія з батьками. Особистісно орієнтоване виховання неможливе без партнерства зі сім’єю.
Форми роботи з батьками:
- Кола взаємопідтримки “Батьки говорять — педагоги слухають”.
- Батьківські тренінги: “Як слухати дитину?”, “Емоції в сім’ї”.
- Інтерактивні збори з обговоренням реальних ситуацій.
- “Батьківські майстерні” — спільні творчі заходи.
Сучасний педагог стає: наставником, фасилітатором, коучем, партнером, уважним спостерігачем поведінки та емоцій учнів. Його головна мета — не контролювати, а створювати умови для розвитку, бути поруч, підтримувати, надихати.
Особистісно орієнтоване виховання — це не методика і не модний тренд. Це філософія взаємодії з дитиною, де увага зосереджена на її потребах, цінностях, можливостях. Воно навчає дитину приймати рішення; усвідомлювати власні емоції; відповідально ставитися до себе й інших; вірити у власні сили; перетворювати труднощі на досвід, а досвід — на розвиток.
Особистісно орієнтоване виховання в умовах війни стає ключем до збереження психологічного здоров’я, підтримки мотивації та формування життєстійкості учнів. У центрі педагогічного процесу перебувають потреби й емоційний стан дитини.
Ефективність виховної роботи залежить від гуманістичної позиції педагога, використання підтримувальних методів, індивідуалізації, розвитку соціальних компетентностей і створення безпечного середовища.
Саме такий підхід забезпечує можливість дітям пережити кризові умови, зберігаючи віру в себе та своє майбутнє.
Література
1. Амонашвілі, Ш. О. Педагогіка співробітництва: вибрані педагогічні праці. — Київ : АСТОН, 2010. — 368 с.
2. Бех, І. Д. Особистісно орієнтоване виховання : науково-методичний посібник. — Київ : Либідь, 2008. — 280 с.
3. Дубасенюк, О. А. Педагогіка : навчальний посібник. — Житомир : Вид-во ЖДУ, 2011. — 512 с.
4. Кононко, О. Л. Особистісно орієнтована модель виховання. — Київ : Генеза, 2012. — 144 с.
5. Пометун, О. І. Освітні технології : навчальний посібник. — Київ : Видавничий дім «Слово», 2015. — 432 с.
6. Пометун, О. І., Пироженко, Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. — Київ : А.С.К., 2004. — 192 с.
7. Савченко, О. Я. Дидактика сучасної школи : підручник. — Київ : Абрис, 2020. — 368 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Another articles in this section
-
ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ ЯК МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ У МОЛОДШОМУ ТА ПІДЛІТКОВОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
12.12.2025 23:09 -
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ЧАСІ ВІЙНИ
12.12.2025 11:25 -
СТИГМАТИЗАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ
10.12.2025 23:49 -
ІЗ ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПІДЗЕМНИХ ОСВІТНІХ ЛОКАЦІЙ У ХАРКОВІ
09.12.2025 11:25
Сonferences
Conference 2025
Conference 2024
Conference 2023
Conference 2022
Conference 2021
