Congratulation from Internet Conference!
Hello
ГЕНЕЗИС ІНВЕСТИЦІЙ ТА ІНВЕСТУВАННЯ
12.09.2025 11:09
[1. Information systems and technologies]
Author: Головко Володимир Анатолійович, аспірант, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, м. Харків
ORCID: 0009-0001-6747-4839
Інвестицій є однією з рушійних сил розвитку економіки й суспільства в цілому. Тому проблемам дослідження їх сутності, особливостей використання приділяли увагу видатні вчені-економісти минулого і сучасності. Вперше інвестиційна діяльність як теорія була окреслена економічною школою меркантилістів у XV-XVI ст. Цьому передували процеси початку формування світового ринку, які створили можливість різкого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі й спрощення механізмів її здійснення, що сприяло нагромадженню торгового капіталу, розвитку промисловості. Тому виникла об‘єктивна необхідність у науковому осмисленні інвестиційних явищ, розробленні рекомендацій щодо їх найвигіднішого використання.
Рання теорія меркантилізму вивчала процес породження інвестицій і прийшла до висновку, що саме сфері обігу, міжнародній торгівлі необхідно завдячувати з цього приводу, бо єдиний засіб збагачення країни – це реальні гроші, які одночасно є основою для розвитку виробництва й для збільшення обсягів торгівлі при пріоритеті останньої. Тому ранній меркантилізм ототожнював механізм зростання багатства з припливом грошей у країну, нагромадженням скарбів, в той час як пізній – з постійним рухом грошей, що забезпечує їхній приріст за умови позитивного сальдо зовнішньоторгового балансу країни. Так, Л. фон Зинкендорф вважав за доцільне здійснення державою інвестування у виробництва, які забезпечать ефективне використання природних ресурсів, зайнятість населення, а також у розвиток освіти, "продуктивну" людину, тобто у соціально значущі об‘єкти, що зробить країну привабливою для іноземного інвестора. З цією думкою варто погодитись, оскільки інвестування повинно виконувати не тільки економічну, але й соціальну функцію. Л. фон Зинкендорф увів термін “привабливість” країни, виробництва, й уточнив умови їх досягнення: кваліфікована робоча сила, розвиток торгової та промислової інфраструктури. Бехер Й. і Ф. фон Горинг уточнили чинники привабливості за рахунок наступних: державної підтримки рівня прибутковості виробництва не нижче за ставку банківського проценту, надання у користування державних земель і будівель з можливістю викупу. Слушним є зауваження меркантилістів про можливий відтік інвестицій через міграцію кваліфікованої робочої сили та вивезення засобів виробництва, таких як нове обладнання й сировина.
Погляди меркантилістів на управління інвестиційною діяльністю мають рацію й в умовах сьогодення, а саме: низький позичковий відсоток, помірна інфляція, протекціонізм створюють умови для збільшення доходів населення, які є джерелом заощаджень, а отже й інвестицій.
Відповідно до процесів лібералізації економічних відносин змінювалася інвестиційна теорія та державна інвестиційна політика, започатковувались теорії економіки капіталізму, які на відміну від меркантилізму аналізували й узагальнювали процеси в сфері виробництва. Можливо погодитися з класичним підходом Петти В., що для активізації інвестування, держава повинна встановити помірні податки для важливих конкурентоспроможних галузей і не заважати міграції капіталу, створюючи тимчасово сприйнятливі умови іноземним інвесторам, маніпулюючи нормами прибутку. На думку Петти В., основним джерелом інвестицій є доходи від виробництва, а не від торгівлі [1].
Кенэ Ф. вважав процеси інвестування об‘єктивно зумовленими і необхідними для збагачення суспільства; пріоритетним напрямком вкладання коштів, але в той же час він не розглядав інвестування як основний продуктивний чинник.
В основу ліберальної інвестиційної теорії лягли праці Тюрго Ж., який розглядав інвестиції як головну умову економічного розвитку суспільства й пояснював їх рух розміром прибутків, тобто він вважав, що капітал подолає кордони в пошуках найвищого відсотка, немає значення, в якій формі знаходиться капітал і в якій країні сформувався, важливо лише те, де саме він інвестувався і в якому обсязі [2].
Подальший розвиток теорія інвестування отримала в працях представників класичної теорії Смита А., Рикардо Д. [1]. Смит А. вважав капітал головною рушійною силою економічного розвитку. Він писав, що для забезпечення економічного процесу суспільства необхідно максимізувати норму чистих інвестицій. Управляти інвестиційними процесами, на думку Смита А. , необхідно за допомогою відсоткової ставки, значення якої повинна встановлювати держава (не вище 5%). Його послідовник Рікардо Д. проголошував капітал центральною категорією суспільного відтворення, а пріоритетними галузями вважав ті, що виробляють машини й механізми. На відміну від Рикардо Д., Сей Ж.-Б. визначав, що кредитні ресурси є основним джерелом інвестицій, яке впливає на ефективність попиту більше, ніж доходи, що забезпечують заощадження. Він визнавав кредитні ресурси товаром, що має власну ціну, яка формується під впливом попиту та пропозиції.
Бастиа Ф., вельми знаний в економічних колах як автор теорії економічної гармонії, розповсюдив її на процеси інвестування. Його позиція пріоритету споживання над виробництвом внесла певну новизну в розуміння проблеми інвестування, а саме: пов‘язала обсяги інвестицій із структурою потреб і платоспроможним капіталом. На подібній позиції стояв Лодердейл Дж. [1], який головним чинником економічного зростання вважав платоспроможний попит на основі заощаджень, які є джерелом інвестицій, але не заощадливість, а підприємливість є умовою зростання суспільних капіталів. Його суттєвим внеском в розвиток теорії інвестування стало визначення: ролі реальних доходів в кругообігу інвестицій; впливу фіскальної політики на сукупний попит; ролі НТП на активність інвестування.
Здобутком в теорію інвестування є запропонована Мальтусом Т. доктрина недоспоживання, щодо управління інвестиційною діяльністю. Він вважав необхідним здійснювати державне регулювання створенням якісно нових виробництв.
Близькою до сучасної була інвестиційна теорія, обґрунтована Бем-Баверком Е., за допомогою якої (на основі граничного методу) уточнено коло чинників, що впливають на ціну, тобто відсоткову ставку та норму прибутку інвестиційних благ, і тим самим стимулюють або дестимулюють інвестиційний попит [2]. Ф. фон Визер увів у наукову термінологію поняття "маржинальна корисність інвестиційних товарів" [3]. Він розглядав інвестиційні витрати не просто як капіталовкладення, а як витрати для суспільства, які призначені вирішувати соціальні проблеми, зокрема проблему зайнятості. Його погляди є актуальними в умовах сьогодення, коли вирішення соціальних проблем стає нагальними, а економіка стійко набуває соціальної спрямованості. Ф. фон Визер вперше висловив думку, що держава може активно управляти маржиналь¬ною корисністю інвестицій, за рахунок чого виникає можливість розв‘язати соціально-економічні проблеми суспільства.
У 20-х роках XX ст. в США Фишер І. став на чолі активної групи прихильників стабілізації економіки через регулювання інвестиційного циклу за допомогою виваженої кредитно-грошової політики [4]. Він побудував інвестиційну модель економіки, саморегулювання якої здійснюється за допомогою "норми доходу понад витрати і ставки процента". Автономними чинниками інвестування за Фішером І. є інновації, видобуток золота, міжнародна інвестиційна діяльність. Основним внеском в теорію інвестування є "ефект Фішера", що дозволяє прогнозувати темпи інфляції й наслідки інвестування на процес експорту-імпорту капіталу.
Концепція виробництва, посилення ролі монополій започаткували необхідність застосування інституціональних підходів до аналізу інвестиційних процесів. Шумпетер Йозеф [5] обґрунтував основи теорії інтернаціоналізації капіталу, вклавши в неї твердження про швидкоминучість інноваційних переваг, експорт-імпорт інновацій завдяки транснаціональним корпораціям, які здійснюють прямі інвестиції в розвиток ризикованих інноваційних виробництв. Таким чином, Шумпетер Й. приділяв увагу дії автономних чинників, що впливають на галузеві й територіальні напрямки інвестування. Відтоді інвестиційні процеси розглядають як стабілізатор економічного розвитку й основа економічного циклу.
Вагомого значення проблемі державного управління інвестиційною діяльністю й формування інвестиційним середовищем за умов кризового розвитку приділяв Кейнс Дж.М. [1]. Його провідна ідея полягає у необхідність державного регулювання економіки для зростання через формування економічних механізмів залучення інвестицій у національне господарство. Він уперше вказує на необхідність стимулювання інвестиційного процесу. Характеризуючи інвестиційну поведінку фірми, Кейнс Дж.М., зазначає, що її можна стримувати чи стимулювати, формуючи певне інвестиційне середовище, основною складовою якого має бути внутрішня макроекономічна політика держави.
Кейнсіанські підходи є вирішенням проблеми забезпечення економічної рівноваги завдяки регулюванню державою інвестиційної активності.
У 40-х роках XX ст Перру. Ф. запропонував концепцію програмування та індикативного планування, що сприятиме економічному зростанню взагалі й реалізації дієвої інвестиційної політики зокрема, яка була втілена урядом де Голя [1]. На його думку державне управління інвестуванням необхідно здійснювати на основі захисту ринку капіталів від іноземного втручання.
Таким чином, неокейнсіанці доповнили теорію Кейнса Дж.М. наступними постулатами: вони вважали, що імпульсом для економічного зростання є не інвестиції, а доходи, які повинні зростати; закономірності пожвавлення інвестиційних процесів необхідно розглядати в контексті динамічної, а не статичної, як у Кейнса Дж.М., економіки; держава повинна займати активну позицію щодо управління інвестуванням на основі диференціації заходів щодо форм власності та часового періоду.
Революційним етапом у розвитку інвестиційної теорії став інституціоналізм, який розглядає інвестування не тільки в економічному, але й в соціальному, політичному, етичному, правовому аспектах. Слід погодитися з інститутціоналістами з приводу того, що соціальні інститути взагалі, а інвестиційна діяльність зокрема, мають вирішальний вплив на розвиток економіки країни й соціуму. У сучасних інституціональних теоріях інвестування використовується теза про визначальну роль суспільних інтересів щодо приватних, тобто державі необхідно надати вирішальне право формувати напрями розвитку країни. Держава повинна розробляти економічну політику, яка базується на врахуванні особливостей попереднього розвитку, традицій, соціальної інфраструктури, рівня освіти та наявності кваліфікованих кадрів, особливостей права та віросповідання, психології поведінки окремого індивіда.
Commans John R. приділяє увагу ролі держави у підпорядкуванні індивідуальних інтересів інтересам суспільним, у встановленні юридичного й економічного порядку, що забезпечує сталий розвиток і спонукає до прогнозованої інвестиційної діяльності [6].
Митчелл В., спираючись на статистичні дослідження, доводить, що інвестиційний бум має кумулятивну природу. Його пожвавлення чи затухання пов'язане з дією екзогенних та ендогенних чинників, які зумовлюють інвестиційний клімат в країні. Першими ознаками пожвавлення Митчелл В. вважає пожвавлення торгівлі, а затухання – зниження довіри в стабільний бізнес [1].
Відомий представник інституціоналізму Коуз Р. [6] розвинув теорію трансакційних витрат. Його інвестиційні погляди базуються на загально-соціальних засадах: оскільки кількість інвестиційних благ є обмеженою, їх використання повинно бути контрольованим державою, що є передумовою макроуправління інвестиційною діяльністю.
Але теорії інституціоналізму щодо ролі соціальних інститутів у розвитку економіки не мають системного характеру. Інвестиційна діяльність не відокремлена ними в особливий соціальний інститут, її теоретичне обґрунтування зводиться до окремих моделей поведінки фірм і складових інвестиційного клімату, не розв’язані задачі інформаційної взаємодії економічних агентів та обґрунтування стратегічної спрямованості їх функціонування.
Однією з найдосконаліших сучасних теорій конкурентоспроможної національної економіки є теорія Портера М. [7]. Найважливішими факторами виробництва, на його думку, є ті, які потребують постійного й цілеспрямованого інвестування, сприяють кумулятивному розгортанню ділової активності.
Таким чином, кейнсіанська й інституціональна теорії розглядали інвестування в основному з позицій макроекономіного аналізу. Мотиви поведінки індивідуальних інвесторів, їх стратегічну спрямованість вони залишили поза своєю увагою. Економісти-ліберали неокласичної школи зосередились на розгляді проблем мотивації інвестиційної діяльності на мікрорівні.
Сучасні неокласичні теорії інвестування базуються на ліберальному підході, що є синтезом ідей опрацьованих кейнсіанцями, інституціоналістами та власне неокласичною школою і розглядають грошову політику і рух інвестицій як інструмент такого впливу [8, 9].
Серед сучасних теорій неокласичного спрямування слід виділити неоліберальні теорії, що сформувались під впливом інституціоналізму [5], наприклад, теорію Ойкена В. Визначальними їх складовими є поділ інвестицій за пріоритетами на інвестиції у виробничу та в соціальну сфери, внутрішнє (в межах країни) та зарубіжне (іноземне) інвестування.
З позиції сприятливості інвестиційного середовища безумовний науковий інтерес має концепція "переваг відсталості", згідно з якою національна економіка, що перебуває в стані трансформування або відбудови, є привабливою для іноземного інвестора за умови стабільної й визначеної економічної політики уряду. Це твердження може слугувати теоретичним підґрунтям інтенсифікації інвестування в період економічної трансформації в Україні.
У 70-х роках XX ст. Ругман А. запропонував теорію інвестиційної інтернаціоналізації [9], яка доводить, що іноземні інвестиції є найкращим способом використання міжнародного капіталу. Інноваційні досягнення фірм підштовхують їх до використання прямих іноземних інвестицій, саме цим можна пояснити збільшення інвестування у високотехнологічні галузі.
Таким чином, аналіз найбільш розповсюджених теорій інвестування дозволяє зробити висновок про те, що жодна з них не може вичерпно пояснити його природу, особливості прояву та бути підґрунтям для побудови сучасних механізмів управління на всіх рівнях економіки.
В умовах сьогодення, коли сучасне суспільство визнано інформаційним і глобалізованим, а умови ведення бізнесу швидкозмінними й ризикованими, розроблені теорії інвестування, які застосовувались для сталого економічного середовища вимагають уточнення, подальшого розвитку й оновлення. Нагальними питаннями, що потребують вирішення, є коригування визначення інвестицій, їх класифікації, цілепокладання, комунікацій із зовнішнім середовищем, стратегічної ролі держави в управлінні інвестиційною діяльністю, яка повинна мати стратегічну спрямованість, її взаємодії з органами регіонального управління, тобто процесів інституціоналізації, значення у відтворювальних процесах. Ці питання певною мірою були досліджені багатьма вченими сьогодення [10, 11].
Реалізація сучасної інвестиційної діяльності викрила існування низки практичних проблем, вирішення яких вимагає проведення глибоких теоретичних досліджень базових категорій, притаманних ринковим інвестиційним відносинам та їх взаємодії. Без цього неможливе створення дієвих довготермінових заходів, які складають процес управління інвестиційною діяльністю.
Згідно з законодавчою базою України інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку, або досягнення соціального ефекту [12]. Виходячи з цього, під інвестиційною діяльністю слід розуміти послідовну, цілеспрямовану діяльність, що полягає в капіталізації об'єктів власності, у формуванні та використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування й міжнародного руху інвестицій та інвестиційних товарів, створенні відповідного інвестиційного клімату і має на меті отримання прибутку або певного соціального ефекту. Вона є найбільш потужною формою реалізації економічних інтересів всіх суб’єктів соціально-економічних відносин.
Відповідно до сучасних тенденцій соціалізації і конс'юмерізації економічних відносин інвестиційну діяльність та процес управління її здійсненням необхідно розглядати в економічному і соціальному аспектах, які щільно пов’язані між собою. Економічний аспект припускає дослідження економічних відносин в процесі інвестування, що спрямовані, як правило, на отримання прибутку; соціальний аспект передбачає дослідження мотивів і моделей поведінки суб’єктів інвестиційної діяльності як партнерів, якими можуть бути окремі особи, підприємства, регіони та держави. Отже, з метою збільшення прибутку й отримання певного ефекту, управління інвестиційною діяльністю необхідно розглядати в економічному та соціальному аспектах як соціально-економічний інститут. Кожен з них проявляється на всіх економічних рівнях управління інвестуванням (макро-, мезо- та мікро). Важливо підкреслити, що якщо глибинна сутність їх прояву є стабільною, то об’єктивно-суб’єктивні особливості реалізації відрізняються плинністю.
Ефективне науково обґрунтоване здійснення інвестиційної діяльності суб’єктів ринку на будь-якому економічному рівні можливе на підставі послідовної реалізації інвестиційної стратегії. З метою формування останньої необхідно насамперед визначити сутність, цілі та особливості інвестиційної діяльності, найбільш активними учасниками якої у контексті даного дослідження є промислові підприємства. Їх інвестиційна діяльність являє собою сукупність цілеспрямованих практичних дій господарюючого суб'єкта ринку щодо реалізації інвестицій.
Об'єктами інвестиційної діяльності підприємств є вкладення в основні фонди (ті, що тільки створюються або реконструюються) та обігові кошти й цінні папери; внески та паї; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Інвестиційна діяльність здійснюється інвесторами, які разом з користувачами об'єктів інвестицій, постачальниками товарно-матеріальних цінностей та обладнання, банківськими та іншими установами інвестиційної ринкової інфраструктури є суб'єктами інвестування. В сучасних умовах підприємство промисловості необхідно розглядати насамперед як інвестора, тобто потенційного вкладника інвестиційних ресурсів, і одночасно, як об'єкт вкладення. Розгляд підприємств у останньому аспекті зумовлений тим, що будь-який господарюючий суб'єкт з метою залучення інвестиційних ресурсів повинен здійснювати певні дії щодо поліпшення своєї інвестиційної привабливості. В рамках здійснення інвестиційної діяльності підприємство-інвестор самостійно вирішує питання можливості, обсягів, напрямків та доходності окремих інвестицій, які виступають первинною категорією, є базою для побудови ієрархії інших, що відображають відтворення капіталу.
Таким чином, проведені дослідження економічних теорій інвестування минулого та сучасності, дослідження вчених з проблем інвестування виявили наступні нерозв’язані проблеми, які є актуальними і вимагають вирішення згідно з особливостями розвитку економіки сьогодення:
забезпечення достатньої ефективності інвестиційної діяльності;
обґрунтування положень щодо взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності в контексті інновацій.
Соціально-економічна сутність і природа інвестицій вимагає подальшого дослідження особливостей їх прояву в контексті як суспільних, так і ринкових відносин
Література
1. Татаренко Н. О. Теорії інвестицій : навч. посібник / Н. О. Татаренко, А. М. Поручник. К. : КНЕУ, 2000. 160 с.
2. Загородній А. Г. Менеджмент реальних інвестицій / А. Г. Загородній, Ю. І. Стадницький. К. : ТОВ. "Знання" КОО, 2000. 210 с.
3. Шевчук В. Я. Основи інвестиційної діяльності / В. Я. Шевчук, П. С. Рогожин. К. : Генеза, 1997, 384 с.
4. Криворучко Я. Ю. Реалізація концепції відносин у межах у межах внутрішнього середовища підприємства / Я. Ю. Криворучко // Вісник національного університету «Львівська політехніка»: Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення та проблема розвитку. 2006, №567. С. 266 – 271.
5. Шумпетер Й. Теорія економічного розвитку: Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / Пер. з англ.. В. Старка. — К.: Видавничий дім «Києво-могилянська академія», 2011. 242с.
6. Commans John R. Institutional Economics. Madison: University of Wisconsin Press, 1959. II. 994 p.
7. Портер М. Конкурентна стратегія. Техніки аналізу галузей і конкурентів. К.: Наш Формат, 2020. 424 с.
8. Block S., Hirt Y. Foundations of Financial Management. Harvard, 1992. 700. p.
9. Jones Charles P. Financial Management. Boston: IRWIN, 1992. 704 p.
10. Яковлєв А. І. Методика визначення ефективності інвестицій, інновацій, господарських рішень в сучасних умовах / А. І. Яковлєв Харків : Бізнес-Інформ, 2001. 56 с.
11. Ястремська О. М. Інвестиційна діяльність промислових підприємств: методологічні та методичні засади : наукове видання. – Харків : Вид. ХДЕУ, 2004. 472 с.
12. Закон України "Про інвестиційну діяльність" із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 47. С. 1351–1359.
__________________________
Науковий керівник: Ястремська Олена Миколаївна, доктор економічних наук, професор, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Another articles in this section
-
ХМАРНІ СЕРВІСИ, ТЕХНОЛОГІЇ ВЕЛИКИХ ДАНИХ ТА ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У БІБЛІОТЕЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
19.09.2025 09:50 -
ФЕДЕРАТИВНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ВТОРГНЕНЬ В IoT
18.09.2025 01:19 -
RESEARCH OF MODERN DIGITAL SIGNATURE METHODS
15.09.2025 13:22 -
RESEARCH OF CLOUD TESTING METHODOLOGY SOFTWARE
15.09.2025 13:10 -
STUDYING MACHINE LEARNING METHODS FOR CRYPTOCURRENCY PRICE FORECASTING
15.09.2025 12:43
Сonferences
Conference 2025
Conference 2024
Conference 2023
Conference 2022
Conference 2021
