ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В САДОВИХ НАСАДЖЕННЯХ
03.09.2021 22:47
[3. Технічні науки]
Автор: Теслюк Г.В., к.т.н., доцент, кафедра тракторів і сільськогосподарських машин, Дніпровський державний аграрно-економічний університет, м. Дніпро;
Колодій В.О., магістрант, кафедра тракторів і сільськогосподарських машин, Дніпровський державний аграрно-економічний університет, м. Дніпро;
Лаховець О.С., магістрант, кафедра тракторів і сільськогосподарських машин, Дніпровський державний аграрно-економічний університет, м. Дніпро
На обробці садів і виноградників, починаючи від закладки нових насаджень і закінчуючи збиранням урожаю, необхідно виконати більше 60 операцій. До особливостей міжрядного обробітку садів і виноградників слід також віднести наступне: – велика ширина міжрядь; – необхідність обробки ґрунту з різною глибиною по ширині міжрядь. Для збереження кореневої системи рослин близько рядків глибина обробки невелика, а для поновлення плантажу в середній зоні міжряддя глибина обробки досягає до 30 см.
Залежно від ґрунтово-кліматичних факторів застосовують різні системи утримування ґрунту. Найбільше поширення у виробництві здобули: парова, паро-сидеральна та дерново-перегнійна.
При першій ґрунт у міжряддях протягом усього вегетаційного періоду за допомогою засобів механізації перебуває в розпушеному стані. Періодичний обробіток забезпечує знищення бур’янів, сприяє поліпшенню водного повітряного та поживного стану, що позитивно впливає на розвиток і плодоношення рослин. Однак тривале використання чорного пару з багаторазовим механічним обробітком призводить до руйнування структури ґрунту, мінералізації гумусу, посилення водної та вітрової ерозії, а також до знищення живих організмів, що активно розкладають біомасу, створюючи сприятливі умови для проходження біологічних процесів. Все це значною мірою знижує родючість ґрунту.
Осінній обробіток проводять, як правило, після збирання врожаю, вносячи перед цим, при необхідності, органічні та мінеральні добрива. Глибина обробітку залежить від типу ґрунту і глибини залягання кореневої системи дерев. На чорноземних ґрунтах у садах на сильнорослих підщепах вона становить 18–20 см. На опідзолених супіщаних ґрунтах і в насадженнях на слаборослих підщепах оранку можна замінити на дискування (глибина 10–12 см). Для цього можна використовувати плуг-розпушувач ПРВМ-3, плуг ПЛН-3–30 або агрегат дисковий АГ-2,4–20, що агрегатуються з тракторами класу 1,4.
З метою збереження вологи, вирівнювання поверхні ґрунту після осіннього обробітку та знищення сходів бур’янів у кінці березня-на початку квітня боронують міжряддя на глибину 4–6 см, використовуючи зубові борони БЗС-1, ЗОР-0,7, БЗТС-1. Найбільш ефективним є боронування у два сліди, при якому повніше завантажується трактор, добре руйнується ґрунтова кірка і краще вирівнюється поверхня ґрунту. При цьому формувати агрегат необхідно так, щоб ширина його захвату була близька до ширини міжряддя саду або кратна їй. Борони в агрегаті комплектуються за допомогою навісної зчіпки. Оптимальна робоча швидкість його повинна бути в межах 7–10 км/год.
Для розпушування ґрунту в весняно-літній період використовують садові культиватори КСМ-2 і КПС-1 (розроблені в Інституті садівництва НААН) і садові дискові борони БДС-2,3, БДСВ-3,2, або дисковий агрегат загального призначення АГ-2,4–20.
В районах з достатнім зволоженням, але відсутністю можливості вносити необхідну кількість органічних добрив застосовують паро-сидеральну систему утримування ґрунту. Вона передбачає вирощування сидератів у міжряддях насадження та заправлення їх в ґрунт. Ця система покращує його волого-повітряний температурний та поживний стан і сприяє життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, що позитивно впливає на врожайність, якість плодів та їх зберігання, підвищує зимостійкість рослин. На зелене добриво придатні такі культури: для літнього висіву та осінньої оранки — біла гірчиця, білий люпин, вико-вівсяна суміш, горох і фацелія, для осіннього висіву та весняної оранки — озимий горох, вика, фацелія, ячмінь і жито. В неполивних умовах придатні біла гірчиця та гречка. Бобові рослини (горох, вика та люпин) збагачують ґрунт на азот. За сприятливих умов вирощування в їх коренях накопичується 70–150 кг/га азоту, тобто стільки, скільки міститься в 21–45 кг аміачної селітри.
Висівають сидерати у другій половині літа або восени в добре підготовлений вологий ґрунт, заправляючи на глибину 10–12 см у період їх цвітіння, за винятком ячменю й жита, які треба заорювати під час виколошування. У ці фази розвитку зелена маса найбільш ніжна і легко розкладається у ґрунті. З метою більш рівномірного розподілу її скошують, подрібнюють садовими косарками і в подальшому заправляють у ґрунт за допомогою плугів або дискових борін. При відсутності косарки цю операцію можна виконувати дисковою бороною із дво-, триразовим дискуванням. Для стимулювання сходів поверхню ґрунту після висіву сидератів доцільно ущільнити легким котком. На жаль, використання сидеральних рослин може спричинювати прискорену втрату вологи, тому в районах із недостатнім зволоженням при відсутності зрошувальних систем застосування системи утримування ґрунту недоцільне.
Таким чином, система утримування ґрунту в садах є одним із найважливіших заходів з догляду за ними, від якого значною мірою залежать ріст, урожайність, а також якість, лежкість і собівартість плодів.
Література:
1. Гордієнко В.П. Прогресивні системи обробітку грунту. – Сімферополь : Відродження, 1998. – 279с.
2. Скрипник В.І. Розробка, виробництво, конструктивні особливості нової сільськогосподарської техніки : навчальний посібник для здобувачів професійної освіти / В.І. Скрипник. – Київ: Літера ЛТД, 2019. – 256 с.