Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

03.09.2021 21:48

[1. Інформаційні системи і технології]

Автор: Яковенко М.Б., студент, Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України


Сучасна Україна повною мірою включена в процеси інформатизації суспільства і формування єдиного світового інформаційного ринку. Інформаційний фактор відіграє значну роль у державотворчому процесі, у поданні та відстоюванні інтересів держави. 

До питань забезпечення інформаційної безпеки зверталися В. Т. Білик, В. Ф. Бінько, К. Л. Бурич, А. Гуровський, А. Р. Данільян, А. П. Дзюбань, В.К. Пархоменко, Д. В. Дмитрієв, І. Н. Єфименко, Б. Д. Коган, П. Д. Косач, Р.Ф.Костенко, В. А. Ліпкан, О. А. Палій, Р. Р. Погорецький та ін. 

Інформаційні війни ведуться постійно. Одним із різновидів інформаційних воєн виступає сетецентрична війна. Характерною ознакою військового аспекту сетецентричної війни є досягнення інформаційної переваги в протиборстві з державами, проти яких ведеться ця війна. 

П. Косач зауважує, що саме завдяки створенню інформаційно-комунікаційної мережі, яка дає можливість практично в реальному масштабі часу отримати повну і достовірну інформацію про обстановку, розвідати об’єкти противника, дає можливість задіяти «вільні» органи управління і засоби ураження, збільшує бойову міць угруповань і з’єднаних сил. За рахунок цього досягається прискорення процесу управління силами і засобами, підвищується темп операції, наноситься більш ефективна поразка противнику, підвищується виживаність своїх військ [4, с. 19].

О.Шубіна з цього приводу додає, що перевага над протиборчою стороною досягається за рахунок поліпшення якості управління всіх рівнів, оперативності реагування на ситуацію, що змінюється, прийнятті своєчасних рішень, прискореному доведенню їх до діючих сил для реалізації. Події початку XXI століття підтвердили доцільність і правильність поглядів вчених і керівництва передових країн світу з освоєння за допомогою мережі нового простору – інформаційного. В даний час використання мережі однією державою не завжди приносить бажаний результат. Участь багатонаціональних сил США і НАТО в збройних конфліктах і війнах на початку XXI століття підтвердило доцільність існування інформаційних мереж [6, с. 26].

Реальні події, що відбуваються в тій чи іншій державі, іноді вимагають негайної реакції (Ірак, Афганістан, Лівія, Єгипет, Сирія і т. д.). У такому випадку для відображення та аналізу обстановки доцільно користуватися геоцентричною системою координат. 

К.Бурич звертає увагу на те, що досвід збройних конфліктів останніх десятиліть переконливо свідчить про істотну перевагу високомобільних збройних сил, оснащених високотехнологічними засобами та інтегрованими з сучасними навігаційними та розвідувальними засобами. Перш за все це пояснюється: поступово зростаючою складністю комплексів і систем сучасних озброєнь; посиленням залежності між носіями озброєнь і технічними засобами забезпечення бойових дій, а також необхідністю проведення інтенсивного інформаційного обміну і чіткої координації зусиль на полі бою в реальному масштабі часу [1, с. 21].

Неодмінною умовою таких змін, на думку Д.Дубова, є підвищення ефективності засобів виявлення, цілевказівок і наведення засобів озброєння і військової техніки, застосування яких має забезпечуватися надійною координатно-часовою інформацією. Вирішення цього завдання в сучасних умовах неможливе без інтеграції в єдину глобальну інфраструктуру геопросторових даних, процедура обробки, аналізу, моделювання і поставки яких споживачам повинна забезпечуватися впровадженням в зазначені процеси інформаційних систем [3, с. 20].

Геополітичне становище нашої країни і ті реалії, які об’єктивно склалися на сьогоднішній момент, визначають нагальну потребу щодо:

- розробки єдиної загальнодержавної інфраструктури геопросторових даних та введення в дію її окремого військового сегменту; 

- використання сучасних геоінформаційних технологій в процесах функціонування органів державного управління, і перш за все, у військовій сфері [2, с. 79].

Це обумовлено, перш за все, складністю і багатоаспектністю координатно-цифрової інформації, що надається споживачам, а також її значенням в забезпеченні оборонного, економічного і науково-технічного потенціалу держави. Застосування матеріалів космічної зйомки території держави і території найближчих сусідів, було б доцільним і найменш витратним шляхом створення військового сегмента єдиної загальнодержавної інфраструктури геопросторових даних.

Інформаційна безпека є складовою загальної безпеки та стрімко розвивається як у всьому світі, так і в Україні, глобальна інформатизація охоплює всі сфери держави – економічну, військову, політичну, промислову і т. ін. [2, с. 81].

Інформаційна безпека, як і будь-який інший об’єкт, має загрози, які посягають як на цілісність фізичну, так і її похідні. 

Як відомо, інформаційна безпека, захист якої, згідно зі ст. 117 Конституції України, поряд із суверенітетом, територіальною цілісністю та економічною безпекою, є найважливішою функцією держави, досягається шляхом розробки та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудовою функціонально повної національної інфраструктури, формуванням і розвитком інформаційних відносин тощо [5].

Головною передумовою виконання цих заходів, на думку К.Бурича, має бути залучення провідних науково-дослідних установ України та отримання з державного бюджету достатнього обсягу коштів для: 

а) закупівлі та адаптації під власні потреби програмного забезпечення, що здатне забезпечувати процеси формування багатошарових зображень, карт і текстів; 

б) контрольованої системи розробки та закупівлі програмного забезпечення;

в) забезпечення ефективного функціонування механізму впровадження засобів дешифрування і захисту інформації [1, с. 23].

Це, як наслідок, дозволить: 

поліпшити якість інформаційно-аналітичного забезпечення збройних сил; 

удосконалити механізми інформаційного обміну між підрозділами збройних сил за певними рівнями державного підпорядкування; 

забезпечувати координацію діяльності видобувних та інформаційно-аналітичних підрозділів збройних сил і належну безпеку під час проведення ними оперативних заходів і т. д. [1, с. 24].

Поширеним розумінням геоінформаційної системи є система збору, зберігання, аналізу та подання координатно-прив’язаної інформації. І хоча геоінформаційна система – це порівняно нове явище, де в її основі лежать географія, картографія та інші науки, створені людиною сотні років назад. 

Геоінформаційні системи з’явилися в 1960-х роках як інструмент для відображення географії Землі і розташованих на поверхні об’єктів з використанням комп’ютерних баз даних. Виникненню і бурхливому розвитку передували багатий досвід топографічного і особливо тематичного картографування, спроби автоматизувати процес складання карт, а також революційні досягнення в сфері комп’ютерних технологій, інформатики та комп'ютерної графіки [2, с. 82]. 

О.Шубіна слушно зауважує, що у розвитку геоінформаційних систем виділяють чотири періоди:

- піонерний (1950-ті - нач.1970-х): дослідження принципових можливостей, виявлення граничних сфер знань технологій, набуття емпіричного досвіду, перші геоінформаційні проекти, теоретичні розробки; 

- державних досліджень (поч. 1970-х - поч. 1980-х): розвиток великих геоінформаційних проектів, підтриманих державою, формування державних інститутів для геоінформаційних систем, зниження ролі і впливу окремих дослідників невеликих груп; 

- період комерційного розвитку (поч. 1980-х - 2000-і): широкий ринок різноманітного програмного забезпечення, розширення меж застосування за рахунок роботи з базами непросторових даних, поява мережевих додатків, поява значної кількості непрофесійних користувачів з індивідуальними наборами даних на окремих ПЕОМ, відкриття шляху системам, що підтримують корпоративні та розподілені бази геоданих; 

- призначений для користувача (1980-ті - донині): підвищена конкуренція серед комерційних виробників геоінформаційних технологій; доступність і «відкритість» програмного забезпечення дозволяє їх модифікувати; поява користувальницьких «клубів», телеконференцій, територіально розкиданих, але пов’язаних єдиною тематикою користувальницьких груп; збільшена потреба в годинних; початок формування світової геоінформаційної інфраструктури [6, с. 29].

Відкриття нового простору –  інформаційного дало можливість провідним державам проводити основні стратегічні операції розвідувального та військового характеру з можливістю відпрацьовувати технології нового інструментарію управління військами в сетецентричних війнах. 

Таким чином, аналіз концепції геоцентричного театру військових дій дає можливість керівництву держави і командуванню збройних сил враховувати погляди на характер ведення збройної боротьби передовими державами світу на сучасному рівні і в майбутньому, оцінити етапи реформування збройних сил з урахуванням практичного досвіду, який вони набули при виконанні бойових задач, в умовах проведення воєн і збройних конфліктів. 

Світові інформаційні системи в даний час знаходяться тільки на етапі формування і, на наш погляд, є системами майбутнього, без участі яких буде неможлива життєдіяльність організацій, підприємств, установ, структур і держав в цілому. Ця думка підтверджена значними науковими дослідженнями сучасних вчених [2, с. 84].

В сучасних умовах, жорстких і швидких, тільки держава може випередити конкурента (країну, якій необхідно протистояти), приймати економічно доцільні рішення в усіх напрямках своєї життєдіяльності, в тому числі у військово-технічній сфері.

З огляду на головну спрямованість інформаційних систем на накопичення, обробку та освітлення в потрібному вигляді необхідної інформації, виникає можливість і доцільність її використання в якості бази в системі підтримки прийняття управлінських рішень із оснащення збройних сил держави. 

Список використаних джерел:

1. Бурич К. Л. Інформаційна безпека України у сучасному кіберпросторі /К. Л. Бурич, І. Н. Єфименко, Б. Д. Коган // Національна безпека і оборона. – 2014. –№10. – С. 21–27.

2. Горбулін В.П. Актуальні проблеми системного забезпечення інформаційної безпеки України / В.П. Горбулін, М.М.Биченок, П.М. Копка // Матеріали міжар.наук.-практ. конф. «Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави». – К.: Нац. Акад. СБ України. – 2008. – С. 79-85.

3. Дубов Д. Підходи до формування тезаурусу у сфері кібербезпеки / Д. Дубов // Політичний менеджмент. – 2010. – № 5. – С. 19–30.

4. Косач П. Д. Інформаційна безпека як основа національної безпеки / П. Д. Косач. – К.: ЗАТ Видавничий дім «ДЕМЩ», 2002. – 144 с.

5. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

6. Шубіна О.В. Державна інформаційна безпека: проблеми визначення концепту / О.В.Шубіна // Держава та права. – 2014. – №3. – С. 26-31.



допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2021