ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2011

ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС

21.09.2022 11:47

[1. Інформаційні системи і технології]

Автор: Легошина Олена Леонідівна, кандидат економічних наук, викладач, Прилуцький технічний фаховий коледж, м. Прилуки


Застосування дистанційних технологій в освітньому процесі у XXI ст. стало однією з найважливіших інновацій в освітній сфері багатьох країн стосовно проведення навчальних дистанційних курсів. Тому обґрунтованим є той факт, що дослідження ролі технологій дистанційного навчання, особливо в сфері підвищення якості навчання, протягом останніх років належало до найактуальніших і пріоритетних напрямів у педагогічній науці. Розвиток освітніх дистанційних технологій спрямовано на підвищення ефективності освітнього процесу в цілому. Проте в теперішніх умовах спостерігається збільшення розриву між швидким поширенням технологій дистанційного навчання і умінням викладача та студента вміло їх застосовувати в процесі навчання [1].

Сьогодні в Україні відбувається становлення нової системи освіти, орієнтованої на інтеграцію в світове інформаційно-освітній простір. Цей процес супроводжується помітними змінами в організації процесу навчання, який повинен відповідати сучасним технічним можливостям. Проникнення сучасних інформаційних технологій в сферу освіти дозволяє якісно змінити методи і організаційні форми навчання, зробивши його більш зручним і доступним. Застосування інформаційних і комунікаційних технологій в освіті передбачає декілька варіантів.

Розвиток дистанційної форми навчання в Україні розпочався значно пізніше порівняно з країнами Західної Європи і відбувався дуже повільно з декількох причин, зокрема, через сприйняття освітянами дистанційної форми навчання як конкурентної для класичної традиційної освіти. Проте карантинні обмеження, пов’язані з пандемією COVID-19, внесли певні корективи в освітню систему України. Таким чином, вимушене дистанційне навчання стало викликом для всіх учасників освітнього процесу.

Дистанційне навчання забезпечує широкий доступ до кращих світових освітніх ресурсів; істотно збільшує можливості традиційної освіти шляхом формування освітнього інформаційного середовища, в якому здобувач освіти самостійно або під керівництвом викладача може вивчати цікавий для нього матеріал; значно розширює коло осіб, для яких стають доступними освітні ресурси; сприяє набуттю тими, хто навчається, навичок самостійної роботи; знижує вартість навчання внаслідок широкої доступності кращих освітніх ресурсів; підвищує рівень освітніх програм шляхом пропозиції альтернативних програм широкому загалу; дає змогу формувати унікальні освітні програми шляхом комбінування курсів, наданих освітніми закладами, у тому числі з різних країн; має велике соціальне значення, тому що дає змогу повністю задовольнити освітні потреби населення.[7].

Дистанційне навчання (ДН) – це педагогічна технологія та форма організації освітнього процесу, основою якої є керована самостійна робота студентів та широке застосування в освітньому процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. 

Дистанційне навчання відрізняється від інших форм навчання високою інтерактивністю та системою управління пізнавальною діяльністю здобувачів освіти, передбачає диференціацію та індивідуалізацію освітнього процесу. У процесі дистанційного навчання відбувається поєднання компетентності викладача-тьютора, інформаційних технологій та мобільності з бажанням і цілеспрямованістю здобувача освіти. Тому основною метою дистанційного навчання є формування та розвиток особистості, яка має бажання і здатність до спілкування, навчання та самоосвіти.

У наукових працях зустрічається велика кількість визначень поняття "дистанційне навчання", що характеризує різні підходи до його розуміння.

Так, при визначенні даного поняття в зарубіжній літературі, ґрунтуються на джерелах форм дистанційного навчання: кореспондентське (заочне) навчання; очне навчання з використанням інформаційних технологій.

Відповідно відокремлюють дві базові моделі: британська (або асинхронна, індивідуальна) та американська (або синхронна, групова).

Згідно з Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні, дистанційна освіта визначається як форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання. 

Технології дистанційного навчання – комплекс освітніх технологій, включаючи психолого-педагогічні та інформаційно-комунікаційні, які надають можливість реалізувати процес дистанційного навчання [3].

Протягом 2019–2020 рр. дистанційне навчання набуло масштабності в Україні. Під час даного періоду створились мережі регіональних дистанційних центрів; у навчальних закладах створені відповідні матеріальні бази, електронні архіви, бібліотеки; вивчення більшої кількості дисциплін проходить за допомогою дистанційних технологій; з’являються дистанційні курси; проводять різного рівня конференції, тренінги, конкурси. 

Така організація процесу навчання припускає дещо інший підхід до навчання, зокрема: гнучкість, модульність, паралельність, велика аудиторія, економічність, технологічність, соціальна рівність, інтернаціональність, нова роль викладача, самостійність пошуку, аналізу, систематизації та узагальнення інформації, самоорганізацію й самоконтроль. 

Варто зауважити, що дистанційне навчання має низку переваг та недоліків у порівнянні з традиційним навчанням: передові освітні технології, доступність джерел інформації, індивідуалізація навчання, зручна система консультування, демократичні стосунки між здобувачем вищої освіти та викладачем, зручний графік та місце роботи, доступність навчальних матеріалів тощо.

До недоліків дистанційного навчання можемо віднести проблеми ідентифікації здобувача освіти, труднощі соціалізації (перебування поза колективом ровесників може призводити до труднощів в ситуаціях вирішення конфліктів, співпраці з одногрупниками), неможливість постійно під’єднуватись до мережі Інтернет через планове відключення електроенергії у певних населених пунктах і перебої в Інтернет-зв҆язку, псування зору тощо.[6].

Сьогодні дистанційне навчання здійснюється за допомогою різноманітних технологій, які визначаються формою подання навчального матеріалу; наявністю системного посередника в навчальному процесі, або централізованою формою навчання; ступенем використання телекомунікацій і персональних комп'ютерів; організацією контролю учбового процесу та ступенем впровадження до навчальної технології традиційних методів ведення освітнього процесу. 

Наголосимо, що технології дистанційного навчання (далі ТДН) є поняттям вужчим, а поняття інформаційно-комунікаційних технологій – ширшим, адже технології дистанційного навчання класифікуємо за ознакою віддаленості, а в інформаційно-комунікаційних технологій цю ознаку не враховують, оскільки вони використовуються, як в умовах традиційного освітнього процесу, так і в умовах віддаленості. 

Отже, технології дистанційного навчання є компонентом інформаційно-комунікаційних технологій. [4].

Зважаючи на те, що технології дистанційного навчання є системо-технічним забезпеченням освітнього процесу в умовах віддаленості, пропонуємо таку класифікацію технологій дистанційного навчання:

1. За можливістю реалізації освітнього процесу ТДН: синхронного режиму; асинхронного режиму; комбінованого типу.

2. За напрямками (сферами) професійної діяльності вчителя в умовах віддаленості такі: ТДН планування освітнього процесу (застосунки для електронного розкладу, тематичного й поурочного планування тощо); ТДН обліку навчальних занять (електронні журнали, щоденники і т.ін.); ТДН забезпечення власне освітнього процесу (електронні освітні ресурси: завдання й вправи, електронні підручники й посібники, комп’ютерні дидактичні ігри,

електронні освітні ресурси; дистанційний освітній контент тощо); ТДН для контролю й оцінки навчальних досягнень (середовища тестових завдань;

електронні кросворди й вікторини; електронне портфоліо здобувачів освіти).

3. За середовищем та видом комунікації ТДН: «електронна пошта; веб-форуми; тематичні розсилки; соціальні мережі (чат); локальна мережа; відеоконференцзв’язок; інтернет-зв’язок; мобільний зв’язок; поштовий зв’язок» [5, с.511-516].

В залежності від засобу комунікації викладачів та здобувачів освіти, розрізняють такі методи дистанційного навчання.

Метод навчання за допомогою взаємодії здобувача освіти з освітніми ресурсами за мінімальної участі викладача: викладач обирає певні освітні ресурси, аудіо-, відеоматеріали, навчальні посібники, які передаються телекомунікаційними мережами. 

Метод індивідуалізованого викладання і навчання, характеризується взаємовідносинами одного здобувача освіти з викладачем через телефонний зв’язок, голосову та електронну пошту, скайп; викладач подає навчальний матеріал, активна комунікативна роль здобувача освіти в цьому процесі відсутня. 

Метод, для якого характерна активна взаємодія всіх учасників навчального процесу: передбачає широке використання проблемно-дослідницьких способів навчання.

Викладач пропонує здобувачам освіти певну тему, створює і підтримує сприятливу до співробітництва атмосферу. Викладач відповідає за координацію і керування дискусією, підготовку навчального матеріалу. 

Метод проектів передбачає комплексний процес навчання, коли здобувач освіти має можливість самостійного планування, організації і контролю власної навчально-пізнавальної діяльності. 

Метою методу проблемного навчання – виступає розгляд складних пізнавальних завдань, вирішення яких має суттєвий практично-теоретичний інтерес та сприяє розвитку відповідних вмінь та навичок.

Дослідницький метод - характеризується наявністю чітко визначених актуальних і значимих цілей для всіх учасників навчального процесу [2].

Отже, використання значного інформаційного ресурсу забезпечує інноваційний розвиток суспільства і освіти в цілому. Широке впровадження дистанційного навчання в Україні потребує вирішення комплексу завдань: організаційного, фінансового, матеріально-технічного, кадрового та ін. з урахуванням специфіки дистанційного навчання та популяризації дистанційної освіти у всіх навчальних напрямах.

Література:

1. Алієв Х. М. Дистанційні освітні технології: сутність, ознаки, особливості. Педагогічний альманах. 2017. Вип. 35. с. 36 –40.URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/pedalm_2017_35_7.

2. Дистанційне навчання в глобалізованому світі. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. 2021. 101с.

3. Концепція розвитку технологій дистанційного навчання в Україні. URL: http: // pulib.if.ua/part / 9961.

4. Проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні. URL: http://confesp.fl.kpi.ua/ru/node/1031.

5. Хуторской А.В. Современная дидактика. Учебное пособие. 2-е издание, переработанное. М.: Высшая школа, 2007. 639 с.

6. Чепелевська М.М. Використання засобів дистанційного навчання для підготовки фахівців. URL: file:///C:/Users/Helen/Downloads/23-%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-21-1-10-20210218.pdf

7. Швидун В.М. Щодо використання технологій дистанційного навчання в освіті. URL: http://www.pedagogy-journal.kpu.zp.ua/archive/2020/73/part_1/21.pdf



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021



Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукова спільнота - інтернет конференції

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Інформаційне суспільство: технологічні, економічні та технічні аспекти становлення