Вас вітає Інтернет конференція!
Вітаємо на нашому сайті
ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМАТИКА ФОРМУВАННЯ ТАРИФУ НА ВИРОБНИЦТВО, ПОСТАЧАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ДЛЯ ПОТРЕБ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ
13.09.2021 23:22
[2. Економічні науки]
Автор: Заграй А.В., студентка, Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів
Протягом кількох останніх років, в Україні спостерігається тенденція до переходу на альтернативні джерела теплової енергії, а саме деревина у вигляді дров, паливні брикети, промислова переробка відходів тощо. Варто розуміти, що така тенденція спричинена, насамперед, обгрунтованою економією державних коштів, а також можливістю дотримання необхідного температурного режиму в закладах державного сектору економіки (18 - 20 градусів за Цельсієм). Важливо зазначити, що розвиток сфери альтернативної енергетики позитивно впливає на ринок праці, зокрема, сприяє зростанню рівня зайнятості населення, а саме створенню нових робочих місць. Належне функціонування суб’єктів господарювання у сфері теплопостачання, які забезпечують споживачів життєво необхідними послугами, можна співставити із захистом енергетичної безпеки країни, що займає важливе місце в розвитку України як незалежної держави в цілому. Вищевикладене обумовлює актуальність теми дослідження та визначає його мету, яка полягає в досліджені виникнення спірних моментів при формуванні тарифу на виробництво та постачання теплової енергії у виробника та постачальника, а також в розкритті важливості економічного обґрунтування витрат понесених на виробництво та постачання теплової енергії в заклади державного сектору економіки України.
Насамперед необхідно розкрити поняття терміну «тариф на теплову енергію». Зокрема стаття 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачає формулювання наступне «тариф (ціна) на теплову енергію це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових». А вже стаття 20, того ж Закону, передбачає обов’язкове закладення в тариф відшкодування вартості всіх економічно обґрунтованих витрат понесених на виробництво та постачання теплової енергії, врахування собівартості теплової енергії і забезпечення рентабельності суб’єкта господарювання, а також заперечує встановлення тарифів на виробництво й постачання теплової енергії нижче розміру економічно обґрунтованих витрат [1].
На перший погляд, економічна обґрунтованість витрат є цілком слушна вимога. Але визначення економічно обґрунтованих витрат не міститься в жодній методиці, що регламентує порядок встановлення тарифів на теплову енергію.
Керуючись Законом України «Про житлово – комунальні послуги» [2] виробник і / чи постачальник має право розробити і подати на затвердження типові розрахунки щодо обґрунтування планових зведених витрат понесених при виробництві, постачанні теплової енергії й подавати такі органам, уповноваженим здійснювати затвердження тарифів. На сьогодні повноваження щодо затвердження тарифів на виробництво і постачання теплової енергії та комунальні послуги розподілено між Національною комісією, що провадить державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП) і органами місцевого самоврядування. НКРЕКП встановлює тарифи тим суб’єктам природних монополій та суб’єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких вона здійснює. Для решти суб’єктів тарифи на теплову енергію та комунальні послуги встановлюються органами місцевого самоврядування. Рішення про встановлення тарифів на комунальні послуги може прийматися лише уповноваженими органами. Перед прийняттям цього рішення має відбутись інформування споживачів про намір зміни цін / тарифів з обґрунтуванням такої необхідності. Затвердження тарифу відбувається за кожним окремим об'єктом та підтверджується відповідним Рішенням сесії місцевого органу самоврядування.
Елементами собівартості виробництва та постачання теплової енергії є, зокрема, витрати на паливо (переважно деревина для непромислового використання), витрати на електричну енергію (твердопаливні котли працюють за рахунок церкуляційних та рецеркуляційних насосів, які споживають електроенергію), витрати на заробітну плату з нарахуваннями, амортизаційні відрахування, витрати на ремонт і поліпшення основних засобів.
Виробник та постачальник несе великі затрати через надмірне зношення всіх орендованих об'єктів (приміщень під топкові, теплові мережі, теплотраси тощо) задіяних при наданні послуг з теплопостачання, через що і виникає потреба в закладені інвестиційної програми в розрахунок тарифу на виробництво та постачання теплової енергії до закладів освіти державного сектору економіки.
Зважаючи що термін «інвестиційна програма» означає комплекс заходів, затверджений в установленому порядку, для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективної роботи систем централізованого теплопостачання, який містить зобов’язання суб’єкта господарювання у сфері централізованого теплопостачання щодо будівництва (реконструкції, модернізації) об’єктів у цій сфері, поліпшення якості послуг, з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями, а також зазначенням джерел фінансування та графіка виконання [1], то вона має містити планований обсяг використання коштів для здійснення необхідних інвестицій із зазначенням всіх об'єктів і (або) пооб'єктних обсягів інвестування, джерел фінансування з відповідними техніко-економічними розрахунками та обґрунтуваннями, що підтверджуватимуть їх доцільність та ефективність.
Отже, основні напрямки, за якими відбувається розвиток теплопостачальної галузі в Україні, визначається та регулюється державою. А враховуючи вище викладене, стає зрозуміло, що існує ряд суттєвих неузгодженостей у правовому полі щодо контролю за формуванням тарифів на виробництво та постачання теплової енергії, а також в розкритті важливості економічного обґрунтування витрат понесених на виробництво та постачання теплової енергії в заклади державного сектору економіки України.
Список використаних джерел:
1. Закон України від 02.06.2005 р. № 2633-IV «Про теплопостачання», зі змінами та доповненнями; поточна редакція від 16.10.2020 р.
2. Закон України від 09.11.2017 р. № 2189-VIII «Про житлово – комунальні послуги», зі змінами та доповненнями; поточна редакція від 02.04.2020 р.
________________
Науковий керівник: Лемішовська О.С., к.е.н., доцент кафедри обліку та аналізу, Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Інші наукові праці даної секції
-
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
13.09.2021 23:39 -
ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ
13.09.2021 23:36 -
ЗНАЧЕННЯ СТАТИСТИКИ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК З ІНШИМИ НАУКАМИ
13.09.2021 23:34 -
СТАН СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
13.09.2021 23:32 -
ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦІНОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
13.09.2021 23:31
Конференції
Конференції 2024
Конференції 2023
Конференції 2022
Конференції 2021
