Вас приветствует Интернет конференция!
Приветствуйем на нашем сайте
ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ В УКРАЇНСЬКОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ВІД РАДЯНСЬКОЇ ДОКТРИНИ ДО СУЧАСНОСТІ
02.02.2026 12:47
[5. Nauki prawne]
Автор: Звінковська Поліна Сергіївна, студентка, Дніпровський державний університет внутрішніх справ
Упродовж останнього століття ця категорія пройшла шлях від ідеологізованої радянської конструкції до чітко системного юридичного поняття, що відповідає сучасним принципам верховенства права. Ще до радянського періоду corpus delicti існував у європейській правовій традиції як спосіб визначення тих ознак, що відмежовують каране діяння від інших форм поведінки. Проте саме у ХХ столітті в українському та радянському праві відбулося перетворення цього поняття на складний юридичний інструмент, який має фундаментальне значення для встановлення кримінальної відповідальності.
У перші роки після Жовтневої революції радянська влада діяла без єдиної системи кримінального законодавства, що призводило до застосування норм, орієнтованих насамперед на політичні та класові інтереси держави. У декретах 1919–1922 років злочин визначався передусім через ідею соціальної небезпеки, але формалізованого поняття складу злочину не було. Відсутність чіткої юридичної конструкції давала змогу органам влади тлумачити злочинність діянь залежно від політичної доцільності, що зумовлювало широкі репресивні повноваження й нестабільність правозастосування. Однак саме цей період створив основу для подальшого пошуку більш упорядкованої моделі [4, c.166].
Кримінальний кодекс УСРР 1922 року став першим системним кроком до кодифікації кримінальних норм на території України. Він закріпив надзвичайно широке розуміння злочину як будь-якого суспільно небезпечного діяння, що здатне завдати шкоди радянському ладу. Хоча у ньому робилася спроба структурувати кримінальне право, головний акцент зосереджувався не на юридичній формі діяння, а на його соціальному змісті [1, c.141].
Подальший розвиток радянського кримінального законодавства відбувся із прийняттям Кримінального кодексу УСРР 1927 року. Цей документ уже містив значно детальніші описи кримінальних діянь, запроваджував розмежування їх за видами, передбачав конкретні санкції. Проте водночас він залишався інструментом державного контролю, посилюючи відповідальність за політичні, контрреволюційні та інші злочини проти держави. У такому контексті юридичний склад злочину так само не отримав класичного змісту: соціальна небезпека й політична «шкідливість» часто переважали над традиційними елементами об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін [6, c.178].
Упродовж першої половини ХХ століття поняття складу злочину в радянській доктрині формувалося нерівномірно, а інколи й суперечливо. Попри поступове виникнення теоретичних категорій вини, форми вини, стадій вчинення злочину, системність юридичної конструкції залишалася недосконалою. Значний вплив на визначення злочину мали позаюридичні чинники: ідеологічний статус особи, її соціальне походження, належність до певної групи або навіть припущення про потенційну небезпеку. Усе це робило поняття складу злочину ситуативним і залежним від політики держави.
Лише з другої половини ХХ століття в радянському кримінальному праві почався поступовий рух у бік класичної юридичної моделі. У Кримінальному кодексі УРСР 1960 року вже простежувалося прагнення впорядкувати ознаки правопорушення, формалізувати системність його елементів, визначити чіткі критерії кваліфікації. Хоча політичний вплив зберігався, юридичний зміст складу злочину ставав дедалі помітнішим, а поняття вини та інших класичних елементів набували стабільного доктринального значення. Проте навіть у цей період склад злочину не завжди визначав межі криміналізації, адже окремі діяння залишалися залежними від ідеологічних оцінок[3, c.249].
Розрив із радянською традицією став можливим після проголошення незалежності України. У 1990-х роках сформувалося нове бачення кримінального права, спрямоване на забезпечення юридичної визначеності та відмову від класово-ідеологічних підходів. Вирішальним етапом став Кримінальний кодекс України 2001 року, який надав поняттю складу злочину чіткої класичної форми. Він закріпив, що підставою кримінальної відповідальності є саме склад злочину, визначений законом, а не оцінка соціальної небезпеки або політичні характеристики особи. Така кодифікація повернула кримінальне право до загальновизнаної юридичної моделі, де кожен злочин має чіткі, формалізовані ознаки [2, c.3].
Сучасний етап розвитку українського кримінального права характеризується не лише закріпленням класичної моделі складу злочину, а й активним її переосмисленням відповідно до умов динамічного суспільства. З появою нових форм протиправної поведінки кіберзлочинів, корупційних схем, економічних та екологічних правопорушень постала потреба адаптації традиційної структури складу[5]. Дискусії в юридичній доктрині стосуються меж об’єкта злочину, вимог до встановлення вини, критеріїв суспільної небезпеки, значення суб’єктивної сторони у складних інформаційних діяннях.
Отже, розвиток поняття складу злочину в українському кримінальному праві пройшов шлях від ідеологізованих радянських підходів, де головним критерієм була політична чи соціальна небезпека, до сучасної правової моделі, у якій вирішальне значення має лише сукупність юридичних ознак, встановлених законом. Ця еволюція є не лише зміною правової техніки, а й відображенням переходу суспільства до принципів правової держави, де кримінальна відповідальність можлива лише за чітко визначених обставин.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Вознюк А. А. Фундаментальне дослідження передумов походження, умов розвитку та сучасного стану українського кримінального права (рецензія на монографію М. І. Колос «Українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність»). Науковий вісник Ужгородського національного університету (Серія ПРАВО), 2019. Вип. 57. Т. 1. С. 141–143
2. Коломієць Ю. Ю. Поняття ідеології: її сутність, зміст, форма. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія : Юридичні науки. 2018. Т. 29 (68), № 3. С. 1–6.
3. Кривицький Ю. В. Правова трансформація як складова сучасного правового розвитку. Альманах права. 2023. Вип. 14. С. 248–253.
4. Кримінальне право України перед викликами сучасності і майбуття: яким воно є і яким йому бути : матеріали міжнар. наук. конференції, м. Харків, 21-22 жовт. 2022 р. редкол.: В. Я. Тацій, Ю. А. Пономаренко, Ю. В. Баулін та ін. Харків : Право, 2022. 352 с.
5. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III : станом на 9 трав. 2025 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
6. Сергієвський С. К. Ґенеза вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за державну зраду. Питання боротьби зі злочинністю, 2019. Вип. 37. С. 168–184.
_____________________________
Науковий керівник: Кулеба Інна Анатоліївна, викладач, Дніпровський державний університет внутрішніх справ
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции
Konferencje 2026
Konferencje 2025
Konferencje 2024
Konferencje 2023
Konferencje 2022
Konferencje 2021
