ЩОДО РОЛІ ГОСПОДАРСЬКО-ДОГОВІРНОГО ПРАВА В СТИМУЛЮВАННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Научное сообщество
Главная
UA PL EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2011

ЩОДО РОЛІ ГОСПОДАРСЬКО-ДОГОВІРНОГО ПРАВА В СТИМУЛЮВАННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

12.12.2025 14:06

[5. Nauki prawne]

Автор: Петров Володимир Володимирович, аспірант кафедри господарського права і процесу, Національного університету «Одеська юридична академія», м. Одеса




Об’єктом стимулюючої функції господарського права виступають, насамперед,   господарські договірні відносини. Їх вид та характер лежать в основі конкретних цілей та завдань правового стимулювання, визначення оптимальних шляхів досягнення останніх. Наприклад, у контексті договорів, що опосередковують інноваційну діяльність, правове стимулювання здійснюється для розвитку науково-технічних досягнень, підвищення обсягів виробництва наукоємної продукції, нового покоління обладнання, технологій тощо. 

Цілі економічного стимулювання господарського права у сфері договірних відносин не слід розуміти як просту сукупність її завдань в межах окремих договірних моделей, адже як об’єкт впливу стимулюючої функції господарського права господарські договірні відносини мають розглядатись саме як цілісна система. Не складно побачити, що різні за своїм предметом договори часто «беруть участь» у вирішенні спільних соціально-економічних завдань. Правове регулювання договорів державно-приватного партнерства, інноваційних, кредитних договорів у підсумку повинне сприяти притоку грошових коштів у виробництво, модернізації обладнання, підвищенню ефективності інвестицій в економіку тощо.

Стимулюючий вплив господарсько-правових норм має не тільки заохочувати активну правомірну поведінку учасників договірних відносин та забезпечувати сприятливий режим укладення і виконання господарських договорів, але й слугувати запорукою досягнення значущих соціально-економічних результатів. Як справедливо відзначає О.А. Беляневич, «в соціологічному аспекті можна визначити договір як засіб узгодження інтересів (приватних, приватно-публічних, публічних) його учас¬ників: будучи правовою формою соціального спілкування (взаємодії), договір спрямовується на досягнення його сторонами певних соціально значущих цілей, правомірного результату, що потребує не тільки узгодження інтересів суб’єктів взаємодії, але їх адекватності суспільним потребам та інтересам» [1, с. 30]. У цьому проявляється зв’язок двох нерозривно пов’язаних між собою аспектів господарсько-правового стимулювання договірних відносин: створення сприятливих умов для задоволення власних інтересів контрагентів прямо чи опосередковано завжди сприяє реалізації інтересів публічних (державних та суспільних), адже, саме «в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв'язків» [2, с. 116].

В основі господарського договірного права лежать конституційні принципи економічної багатоманітності, захисту усіх суб’єктів права власності та господарювання, права на підприємницьку діяльність тощо (статті 13, 15, 42 Конституції). Ці положення органічно поєднувалася із загальними принципами господарювання, визначеними у Конституції України, серед яких  свобода підприємницької  діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України. Не менше значення мають принципи цивільно-правових договорів, насамперед, принцип свободи договору.  Разом із тим, без урахування істотної ролі публічного права в організації договірних зв’язків механізм використання принципів цивільного договірного права лише створює проблеми, адже «розв’язує руки» недобросовісним особам, які використовують свободу для тиску на економічно слабших суб’єктів та нав’язування їм невигідних умов договорів.  Практичне втілення  зазначених вище принципів відбувається  завдяки складному механізму правових засобів, що включає в себе як стимулюючи, так і обмежувальні інструменти, що у своїй сукупності повинні забезпечувати правостимулюючий режим укладення та виконання господарських договорів. У такому режимі визначальну роль відіграють правові стимули, тому постає необхідність у проведенні поглибленого аналізу цих правових засобів у господарському договірному праві, звернувшись до їх класифікації, так залежно від мети вони поділяються на ті, які сприяють: спрощенню порядку укладення господарських договорів; належному виконанню чи «надвиконанню» господарських договорів, дотриманню договірної дисципліни; запобіганню негативним наслідкам невиконання договору; підтримки рентабельності та підвищення інвестиційної привабливості підприємств, належне функціонування яких становить суспільно значущий інтерес; впровадженню науково-технічних досягнень.

Не менш важливою є класифікація правових стимулів залежно від конкретних правових засобів, в яких вони втілюються, до яких належать:

- конституційні основи (принципи) економічного ладу в Україні (свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, економічний плюралізм тощо);

- принципи регулювання договірних відносин, визначені у ЦК України (свобода договору), що переломлюються крізь призму в інших актах господарського законодавства принципів здійснення господарської діяльності (забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України тощо);

- правові презумпції, насамперед, презумпція правомірності правочину.

Реалізація цих положень переважно відбувається не безпосередньо, а за рахунок правових засобів другого рівня, до яких належать: суб’єктивні права, наприклад, принцип свободи договору традиційно розкривається через права учасників договору вільно вступати у договірні відносини, обирати контрагентів, визначати вид та умови договору; правові пільги. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.05.2025 р. № 616 «Деякі питання надання державної підтримки щодо розміщення внутрішньо переміщених осіб» [3], якою затверджено Порядок надання закладам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, фізичним особам ‒ підприємцям компенсації за спожиті житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива під час тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб; договірні гарантії, під якими слід розуміти досить широке коло правових засобів забезпечення виконання господарських договорів, у тому числі державні гарантії; заохочувальні засоби, так, наприклад, стаття 226 ГК України встановлювала, що  «сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону». 

В якості заохочення за виконання цієї вимоги сторона-порушник вправі розраховувати на зменшення розміру збитків, що підлягають компенсації; оціночні санкції, що на власний розсуд встановлюються учасниками договірних відносин та являють собою оцінку результатів діяльності підприємства і передбачають, у тому числі, виплату премій, винагород, настання інших сприятливих наслідків для контрагента, який добросовісно виконав, чи перевиконав передбачені договором вимоги (наприклад, перевиконання плану продажів товарів/послуг франчайзі, дилером тощо.) Оціночні санкції мають спільні риси із заходами заохочення, однак, на відміну від перших, можуть також виступати формою та мірою відповідальності учасника господарського договору за незадовільні результати господарської діяльності. Зазначений аспект оціночних санкцій буде більш детально розглянутий в рамках економіко-стимулюючої функції господарсько-правової відповідальності; правові виключення із загального режиму укладення, виконання господарських договорів, відповідальності за їх невиконання/неналежне виконання. 

У сфері господарських договірних відносин обґрунтованість правових виключень має оцінюватись з урахуванням конституційних принципів рівності усіх суб’єктів права власності  перед законом, рівного  захисту державою усіх суб’єктів господарювання. Такі виключення можуть встановлюватись законодавцем, зокрема, для досягнення справедливого балансу інтересів у договірних відносинах (наприклад, ч. 7 ст. 181 ГК України передбачала особливий порядок  укладення договору з виконавцем, що є монополістом на певному ринку  товарів  (робіт,  послуг), підтримання рентабельності та підвищення інвестиційної привабливості підприємств, які законодавець з певних причин виокремлює із загального кола суб’єктів господарювання (наприклад, особливий режим погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу), а також з урахуванням специфіки предмету певних договорів, насамперед, інноваційних. Наразі, зазначені положення розпорошені по іншим нормативним актам, зокрема, Законах України «Про публічні закупівлі», «Про природні монополії» та у відповідних методиках регулюючих органів, наприклад, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Міністерство інфраструктури та інші регулятори затверджують спеціальні методики розрахунку тарифів, які включають положення про: нормативну рентабельність шляхом встановлення обґрунтованого рівня прибутку, що має отримувати монополіст та інвестиційну складову, тобто включення до тарифу коштів, необхідних для модернізації та підвищення інвестиційної привабливості підприємства.

Залежно від порядку встановлення правових стимулів можна виділити: стимули, що закріплені у законодавчому порядку та стимули, передбачені за домовленістю учасників господарських договорів. Законодавчі стимули здатні поліпшити договірну дисципліну, заохочувати суб’єктів господарювання до добросовісного виконання своїх договірних зобов’язань та знижувати вірогідність порушення зобов’язань. 

Таким чином, слід, по-перше, нормативно закріпити договірні конструкції, що активно використовуються у підприємницькій практиці, однак досі не отримали нормативного закріплення (дилерських, дистриб'ютерських, консигнаційних договорів тощо), а також договорів, що опосередковують здійснення інноваційної діяльності; по-друге, скасувати законодавчі приписи, що ускладнюють процедуру укладення чи виконання господарських договорів потребують відповідних змін або зовсім мають бути виключені. Наприклад, надмірно широким є коло істотних умов певних договорів, наприклад, договору оренди державного та комунального майна; по-третє, вдосконалення потребує також регламентація окремих видів договорів, для яких характерною рисою є виражена фактична нерівність сторін, що не дозволяє слабкішому контрагентові ефективно відстоювати свої права та законні інтереси. Це насамперед стосується кредитних відносин, без використання і подальшого розвитку яких неможливо забезпечити підвищення ефективності ринкової економіки.

Література:

1. Беляневич О.А. Теоретичні проблеми господарського договірного права: автореф. дис. док. юрид. наук. Київ, 2006, 25 с.

2. Малишко В.М. Поняття господарського договору: доктринальний аспект. Юридичний вісник. 2014. № 2 (31). С. 115-118.

3. Деякі питання надання державної підтримки щодо розміщення внутрішньо переміщених осіб: постанова  Кабінету Міністрів України від 27.05.2025 р. № 616. URL: https://www.rada.gov.ua/

________________________

Науковий кеівник: Підцерковний Олег Петрович, доктор юридичних наук, професор





 

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2025

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021



Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукова спільнота - інтернет конференції

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Інформаційне суспільство: технологічні, економічні та технічні аспекти становлення