СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ КРИЗИ
10.11.2025 22:23
[2. Nauki ekonomiczne]
Автор: Коритник Олександр Богданович, магістрант, Сумський національний аграрний університет, м. Суми, Україна
У сучасних умовах трансформації економічного середовища, посилення глобальних ризиків і воєнних викликів проблема забезпечення економічної безпеки аграрних підприємств набуває особливої актуальності. Вона виходить за межі традиційного розуміння фінансової стабільності та охоплює ширший комплекс завдань, пов’язаних із підтриманням життєздатності суб’єктів аграрного бізнесу, захистом їхніх ресурсів, забезпеченням адаптивності до кризових ситуацій і здатності до самовідновлення. У контексті сучасних викликів особливо небезпечними для аграрного бізнесу є ресурсно-енергетичні, фінансово-кредитні, логістичні, соціально-кадрові та інституційні ризики. Підприємства стикаються з перебоями постачання енергоресурсів і матеріалів, зростанням собівартості виробництва, дефіцитом обігових коштів і кваліфікованої робочої сили. Нестабільність валютного курсу, зниження купівельної спроможності внутрішнього ринку посилюють загальну невизначеність. У цих умовах традиційні підходи до управління ризиками виявляються недостатніми, а забезпечення економічної безпеки потребує стратегічного бачення та інтеграції управлінських, інституційних і соціальних інструментів.
Серед ключових стратегічних напрямів забезпечення економічної безпеки аграрних суб’єктів у кризових умовах насамперед слід визначити диверсифікацію виробництва [1]. Диверсифікація ресурсної та збутової бази передбачає розширення кола постачальників, створення альтернативних каналів реалізації продукції, формування кооперативних об’єднань для спільних закупівель і продажів. Такий підхід дозволяє знизити залежність від окремих ринків і партнерів, підвищити гнучкість виробництва та стійкість до коливань зовнішнього середовища.
Другим стратегічним напрямом є підвищення енергетичної автономії аграрних підприємств. Використання відновлюваних джерел енергії, розвиток біогазових і сонячних станцій, утилізація відходів виробництва для вироблення енергії створюють можливість зменшити витрати, підвищити незалежність від зовнішніх постачальників та одночасно сприяти екологічній модернізації галузі. Енергоефективні технології стають не лише чинником економії, а й елементом стратегічної безпеки підприємства.
Важливу роль у зміцненні економічної безпеки відіграє інституційна співпраця. Інституційна взаємодія дозволяє посилити переговорні позиції підприємств на ринку, обмінюватися інформацією, знижувати транзакційні витрати та підвищувати довіру між суб’єктами господарювання.
Четвертий стратегічний напрям пов’язаний із цифровізацією управління ризиками. Впровадження сучасних інформаційно-аналітичних систем, електронного документообігу, систем GPS-моніторингу забезпечує прозорість бізнес-процесів, підвищує швидкість прийняття управлінських рішень і точність прогнозування ризиків. Цифрові інструменти сприяють переходу від реактивного до превентивного управління, що є основою формування стійкої системи економічної безпеки. У сучасних умовах саме цифрова трансформація стає критично важливою для інтеграції підприємства у глобальні ринки та збереження конкурентних позицій.
Підтримка інноваційно-інвестиційної активності є наступним стратегічним напрямом економічної безпеки. Інвестиції в технологічне оновлення, впровадження точного землеробства, біотехнологічних розробок сприяють підвищенню продуктивності, зниженню собівартості та зростанню конкурентоспроможності [2]. Інноваційна активність виступає не лише економічним чинником зростання, а й запобіжником деградаційних процесів у кризовому середовищі.
Державна політика в цьому контексті має відігравати координаційну та стимулюючу роль [3]. Доцільним є створення системи гарантованого страхування аграрних ризиків, запровадження пільгового кредитування підприємств, що відновлюють виробництво у постраждалих регіонах, розвиток логістичної інфраструктури, стимулювання експортної діяльності та екологічної сертифікації. Важливою передумовою є формування партнерства між державою, бізнесом і науковими інституціями для розроблення ефективних моделей управління ризиками та антикризових інструментів.
Ефективне функціонування системи економічної безпеки потребує постійного моніторингу її стану на основі інтегральних показників, що поєднують фінансові, ресурсні, кадрові, інноваційні та екологічні параметри. Своєчасне виявлення критичних зон дає змогу ухвалювати обґрунтовані управлінські рішення й мінімізувати негативні наслідки кризових явищ [4].
Таким чином, забезпечення економічної безпеки аграрного бізнесу в умовах кризи передбачає перехід від реактивного до стратегічного управління, орієнтованого на довготривалу стійкість, інноваційність і соціальну відповідальність. Ефективна антикризова стратегія має ґрунтуватися на поєднанні внутрішніх резервів підприємства з інституційною підтримкою держави. Це дозволить сформувати сталу систему економічної безпеки, здатну забезпечити не лише виживання, а й розвиток аграрного сектору України в посткризовий період.
Список використаних джерел:
1. Крюкова І.О., Тохтамиш Н.І., Кухар О.В. Диверсифікація як стратегія забезпечення безпеки бізнес-суб’єктів агарного сектору. Український журнал прикладної економіки та техніки. 2023. Том 8. № 4. С. 335-339. https://doi.org/10.36887/2415-8453-2023-4-54
2. Пилипенко Н. М., Прядка С. І. Конкурентоспроможність як чинник економічно-безпечного розвитку сільськогосподарського підприємства. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: «Економічні науки». 2019. №10. https://doi.org/10.25313/2520-2294-2019-10-5256
3. Пилипенко Н. М., Сайко І.О. Макроекономічні аспекти розвитку підприємництва в аграрній сфері. Агросвіт. 2025 р. № 1. DOI: https://doi.org/10.32702/2306-6792.2025.1.64 https://nayka.com.ua/index.php/agrosvit/article/view/5439
4. Овсієнко Н. В., Костенко Ю. В. Діагностика економічної безпеки аграрних підприємств. Причорноморські економічні студії. 2025. Вип. 92. С. 26–31. DOI: https://doi.org/10.32782/bses.92-3