ПРАВОВЕ ПОЛЕ КІБЕРКОНФЛІКТУ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ - Научное сообщество
Главная
UA PL EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2011

ПРАВОВЕ ПОЛЕ КІБЕРКОНФЛІКТУ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

28.10.2025 20:20

[5. Nauki prawne]

Автор: Трофименко Володимир Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри філософії, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків, Україна



Сьогодні однією з найгострішим проблемою розгляд кіберконфлікту є питання його правового врахування. До цієї проблеми звертається дослідник з США Хусингтон М. Він цікавиться питанням: чи входить кіберконфлікт (кібероперація) у рамки міжнародного права. Багато написано, відмічає автор, про міжнародно-правове регулювання кібероперацій щодо застосування сили (jus ad bellum), у ситуаціях збройного конфлікту (jus in bello) та в мирний час. Міжнародні юристи запропонували свій досвід щодо того, як і яким чином міжнародне право повинно реагувати на виклики та можливості, що виникають. Підходи загалом, хоча й не виключно, поділяються на дві окремі категорії. Або основні проблеми, що виникають у зв'язку з кіберопераціями, можна вирішити за допомогою існуючих правил та міжнародно-правових структур, або кібероперації представляють собою щось настільки принципово нове, що потрібен цілий новий набір правил і структур. Третій підхід передбачає, що існуючі структури можуть насправді відповідати викликам кібероперацій, але для того, щоб бути ефективною, дисципліна повинна відкинути ті частини себе, які несумісні з цією новою темою – фактично, суперечачи існуючій доктрині, намагаючись врахувати пред'явлені регуляторні вимоги. Вчений ставить питання: який із цих трьох підходів – «всередині», «поза» або «проти» – є правильним [1]? 

Впливу права кіберконфлікту (кібервійни) на міжнародне право присвячена робота англійського автора Мацака К. Історично склалося так, пише англійський вчений, що міжнародно-правовий аналіз кібероперацій виник і розвивався саме крізь призму права війни. У своїй статті він аналізує вплив, який розвиток права війни мав і може мати на «ядро» міжнародного права, іншими словами, на загальне міжнародне право. У ній аналізуються три ключові виміри взаємозв'язку між правом війни та загальним міжнародним правом: системний, концептуальний та телеологічний. Науковцем стверджується, що, по-перше, у дискурсі відбувся зсув на системному рівні, в результаті якого академічні дебати та зосередження уваги держав перемістилися з питань права війни на питання загального міжнародного права, включаючи суверенітет, невтручання та відповідальність держав. Краще розуміння цієї тенденції має розвіяти побоювання щодо фрагментації міжнародного права та вплинути на дебати щодо взаємозв'язку між правом війни та «основним» міжнародним правом. По-друге, цей розвиток створив сприятливий ґрунт для міграції певних концепцій з права війни, де вони виникли, розвинулися або закріпилися, у загальне міжнародне право. Показовим прикладом є тест функціональності, який виник як компромісне рішення для визначення того, чи є кібероперація «атакою» згідно з правом війни, але який може запропонувати додаткову корисність в інших галузях міжнародного права, включаючи право державного суверенітету та право контролю над озброєннями та роззброєння. По-третє, однак, вкрай важливо враховувати унікальну телеологічну основу права війни, перш ніж впроваджувати його правила та принципи в різні нормативні контексти. Як не парадоксально, повне перенесення цих норм може на практиці поставити під загрозу основні гуманітарні міркування [2].

Кібератакам в межах міжнародного права приділяє увагу австралійський дослідник Хаатайя С. У роботі вченим розглядається використання автоматичних хакерських атак згідно з міжнародним правом на підставі необхідності. Хакерські атаки, визначає він, – це форма активного оборонного заходу, що застосовується у відповідь на кіберзагрози, що включають вплив поза системами або мережами жертви, призначений для пом'якшення або запобігання кіберзагрозі. Автоматичні хакерські атаки – це системи, які після активації здатні виконувати ці функції без прямого людського контролю. Аргумент необхідності згідно з міжнародним правом щодо відповідальності держав надає підставу, на якій держави можуть вживати заходів, які в іншому випадку були б незаконними, для реагування на кібероперації, що становлять серйозну та неминучу загрозу їхнім суттєвим інтересам. Вчений стверджує, що використання автоматичних хакерських атак може бути виправдане на підставі необхідності, проте система повинна бути здатною проводити низку складних оцінок, щоб забезпечити її відповідність суворим критеріям, що вимагаються міжнародним правом. Складність систем, здатних проводити ці оцінки, несе ризик непередбачуваних наслідків та ескалації конфлікту зі швидкістю машини [3].

Проблемі впливу кіберконфлікту на міжнародне гуманітарне право присвячена робота пакістанського вченого Сухаіла Х. Динаміка ведення військових дій, зазначає він, змінилася від звичайних війн, що ведуться на полі бою, до віртуальної війни, оскільки держави були залучені в гонку кіберозброєнь. Від простих розподілених атак типу «відмова в обслуговуванні» (DDoS) до потужних Stuxnet та Flame – кіберзброя різниться за своїми потенційними людськими втратами. Закони про збройні конфлікти (ЗЗК) розроблені гнучко, щоб адаптуватися до змінних обставин. Автор ґрунтується на припущенні, що чинне договірне право є достатнім у багатьох аспектах, проте в деяких сферах також необхідне укладання договорів. Передбачуваним рішенням є комплексна державна практика тлумачення чинних правил (lex lata), що регулюють збройний конфлікт у кіберконтексті. Це вчений пояснює тим, що збройні конфлікти в кіберпросторі відрізняються від кінетичної війни за багатьма вимірами. Світова спільнота ще не досягла консенсусу щодо того, як ЗЗК захищає під час кібервійни. Від визначення основних термінів, таких як атака та об'єкт, до необхідності вирішення питання про атрибуцію. З огляду на таку неоднозначність, робить висново вчений, міжнародне гуманітарне право (МГП, що використовується як взаємозамінне з ЗЗК) частіше порушуватиметься в конфліктах, що відбуваються в кіберпросторі, ніж у фізичному просторі. Зусилля держав щодо щирого використання чинного законодавства є неодмінною умовою для розвитку МГП у кіберконтексті [4].

Взаємозв’язку національного законодавства та міжнародного права у сфері кіберконфлікту присвячене дослідження австралійського вченого Леггата А. Талліннський посібник з міжнародного права, що застосовується до кібервійни (2013 рік), пише автор, визначає дев'яносто п'ять «основних правил», що регулюють конфлікти, та основу для кожного з них у договірному та звичайному праві. Але, чи існує достатня основа на рівні національного законодавства для встановлення норм прийнятної поведінки на міжнародному рівні. Пропозиція вченого полягає в тому, що настав час для нового виду міжнародної співпраці щодо кібервійни та прийнятних норм поведінки в кіберпросторі. Він наводить деталі з різних національних статутів, щоб проілюструвати, як національне законодавство застосовується до кіберпростору. Ним розглядається застосовність чинного національного кримінального та деліктного законодавства, використовуючи гіпотетичні сценарії щодо самооборони, змови та корпоративної відповідальності у приватному секторі. Мета полягає в тому, щоб заохотити експертів до міжнародної співпраці для визнання національних правил, еквівалентних роботі Талліннського суду [5].

Взаємозв’язок національного та міжнародного боків у сфері кіберконфліту оновлює бачення ролі держави у цій галузі. На це звертають увагу південнокорейські вчені Чо І. та Чанг Дж. Вони аналізують обмеження співпраці та розширення конфліктів між державами в кіберпросторі. Як і традиційні простори безпеки по всьому світу, глобальний кіберпростір також є анархічною системою без абсолютної влади чи інституційного статусу. У такій ситуації, вважають вчені, спираючись на кіберсуверенітет та кіберсилу, держава намагається створити інституцію, що застосовується до внутрішнього та міжнародного кіберпростору, щоб зробити кіберсистему сприятливою для самої держави. Оскільки, на відміну від традиційної сили, кіберсила має як матеріальні, так і нематеріальні елементи, держава не може знати рівень кіберсили іншої держави. З цієї причини конфлікти між державами в кіберсфері загострюються. Найактивнішими державами, що конкурують за перевагу в кіберпросторі, є Сполучені Штати та Китай. Вони призводять до різних рівнів визнання та стратегій щодо кіберсфери. Хоча конкуренція між Сполученими Штатами та Китаєм провокує конфлікти, вона також провокує тимчасову співпрацю між державами. Діяльність ООН у сфері кібербезпеки також фрагментована різними міжурядовими установами та управлінськими організаціями. Однак відмінності в стратегії між Сполученими Штатами та Китаєм впливають на інші держави. Зрештою, констатують науковці, хоча напрямок дискусій щодо кібербезпеки було визначено на основі діяльності Групи урядових експертів в ООН, а необхідність міждержавної співпраці була визнана, така співпраця буде лише тимчасовою, оскільки держави вважають внутрішню політику та стратегію важливішими, ніж міжнародні чи регіональні організації співпраці [6].

Але держава може не тільки захищатись, а й нападати. Що робити в цьому випадку? На цю проблему звертає увагу японський вчений Осава Дж. Протягом останнього десятиліття, зазначає він, національні держави почали використовувати кіберсферу як засіб для задоволення своїх національних інтересів. Огляд тенденцій кібератак за останнє десятиліття, на думку автора, показує, що кібератаки часто трапляються після інцидентів міжнародних розбіжностей або конфліктів. Деякі національні держави вдавалися до кібератаки з метою втручання у внутрішні справи сусідньої країни. Тому кібербезпека стала головним пріоритетом у національній та міжнародній безпеці. Тому, констатує науковець, щоб зупинити потенційних державних супротивників, які здійснюють кібератак проти національних інтересів, необхідно вживати сильних заходів національної політики безпеки, таких як кіберстримування, колективна кібербезпека та обмін інформацією, щоб запобігти катастрофам, спричиненим серйозною кібератакою [7].

Проблемі правового покарання у кіберсфері як наслідку кіберконфлікту присвячена робота англійського науковця Келло Л. Західні країни, пише автор, стикаються з кричущою проблемою покарання в кіберсфері. Інші країни неодноразово порушують їхні політичні та економічні інтереси. Західні лідери неодноразово попереджають про серйозність таких дій. І все ж жертви неодноразово не карали, щоб стримати правопорушників. У своїй статті науковець розглядає, чому і як виникла ця ситуація, і що з цим робити. Західний підхід до запобігання кіберконфліктам підкреслює центральне значення чинного міжнародного права та норм. Однак правова та нормативна база не є адекватною для цієї мети, оскільки вона не забезпечує достатніх підстав для переконливого реагування на дії, що не є війною. Отже, західний підхід зазнав разючої невдачі. Він, констатує вчений, не враховує центральної істини щодо сучасних питань безпеки: значна частина сучасного міждержавного суперництва не відповідає ні руйнівним критеріям війни, ні прийнятним межам мирного суперництва. Швидше, саме немиролюбність або суперництво середнього спектру є більш руйнівним, ніж традиційна діяльність у мирний час, але не фізично насильницьким, як війна. Країни використовують кіберпростір для досягнення деяких політичних та стратегічних цілей війни без жодного пострілу. Відсутність ефективної відповіді Заходу свідчить не про толерантність до агресії, а про нездатність розробити стратегію реагування, яка б відповідала правовим та доктринальним неоднозначностям немиролюбності. Чинне законодавство та норми, робить висновой японський дослідник, є джерелом проблеми, а не її вирішенням. Тимчасове рішення має бути знайдено у розробці нової доктрини – у консеквенціалістській стратегії, яка впливає на матеріальні інтереси супротивників, щоб стримувати дії, які міжнародне право та стратегія безпеки зазвичай не визнають такими, що заслуговують на рішучу відповідь [8].

У якості висновку варто відмітити, що кіберконфлікт все важче врегульовується традиційними способами та методами. Доволі таки вагома частина дій у кіберпросторів та кіберконфліктів не підпадає у сферу національного законодавства чи міжнародного права. Більше того сам кіберконфлікт є вектором впливу та зміни правових норм. Але головною проблемою є питання притягнення до відповідальності за вчинення кіберконфлікту та його негативні наслідки. Це залишає тему відкритою до подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Hoisington M. Regulating Cyber Operations Through International Law: In, Out or Against the Box? Ethics and Policies for Cyber Operations. Philosophical Studies Series. 2017. Vol. 124. P. 87–98.

2. Macák K. From the Vanishing Point Back to the Core: The Impact of the Development of the Cyber Law of War on General International Law. 9th International Conference on Cyber Conflict - Defending the Core (CyCon). Proceeding’s 9th International conference on cyber conflict: defending the core (CyCon). Tallinn. 2017. P.135–148.

3. Haataja S. Cyber operations and automatic hack backs under international law on necessity. Computer law & security review. 2024. № 53. 

URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0267364924000591?via%3Dihub (дата звернення 20.10.2025 року).

4. Sohail H. Fault Lines In The Application Of International Humanitarian Law To Cyberwarfare. Journal of digital forensics security and law. 2022. № 17 (1). URL: https://commons.erau.edu/jdfsl/vol17/iss1/8 (дата звернення 20.10.2025 року).

5. Leggat H. Cyber Warfare: An Enquiry Into the Applicability of National Law to Cyberspace. 17th Australian Cyber Warfare Conference (CWAR). Proceeding’s 17th Australian Cyber Warfare Conference (CWAR). Tallinn. 2020. P. 28–46.

6. Cho Y., Chung J. Bring the State Back In: Conflict and Cooperation Among States in Cybersecurity. Pacific focus. 2017. № 32 (2). Р. 290–314.

7. Osawa J. The Escalation of State Sponsored Cyberattack and National Cyber Security Affairs: Is Strategic Cyber Deterrence the Key to Solving the Problem? Asia-Pacific Review. 2017. № 24 (2). Р. 113–131.

8. Kello L. Cyber legalism: why it fails and what to do about it. Journal of Cybersecurity. 2021. Vol. 7 (1).

URL: https://academic.oup.com/cybersecurity/article/7/1/tyab014/6343244?login=false (дата звернення 21.10.2025 року).



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2025

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021



Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукова спільнота - інтернет конференції

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Інформаційне суспільство: технологічні, економічні та технічні аспекти становлення