РИЗИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
16.09.2024 15:57
[2. Экономические науки]
Автор: Мірошниченко Іван Миколайович, аспірант, Сумський національний агарний університет, м. Суми
У складних економічних, соціальних та військово-політичних умовах ризики для підприємств агропромислового комплексу стають особливо відчутними. Через це вимоги до системи управління підприємством стають завищеними, зокрема до підсистеми управління ризиками господарської діяльності.
Нестабільне ринкове середовище призводить до постійного виникнення ризикових ситуацій для підприємств. Це змушує керівництво підприємства активно враховувати та оцінювати ризики, а також приймати адаптивні рішення для зменшення їх негативного впливу на результати господарської діяльності.
Коливання цін на ринку, зміни в умовах конкуренції та валютних курсах можуть стати причинами фінансових втрат для підприємств агропромислового комплексу. Підприємства повинні бути готовими до таких ризиків та мати стратегії для їх зменшення, такі як диверсифікація виробництва, укладення довгострокових контрактів з покупцями, або застосування фінансових інструментів для зменшення валютного ризику. Управління ризиками в агропромисловому секторі стає важливим інструментом для забезпечення стійкості та успішності підприємства в умовах економічної нестабільності.
У реалізації своєї діяльності підприємства агропромислового комплексу зіштовхуються з низкою ризиків, які можуть бути викликані різноманітними факторами, такими як: природні лиха (посухи, град, повені), втрата ресурсів, а також зміни у державній політиці щодо підтримки та регулювання внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції. Ці фактори призводять до значних коливань у доходах підприємств аграрного сектора з року в рік, а іноді можуть призвести навіть до їх повного банкрутства. Це створює сприятливі умови для виникнення різноманітних видів ризиків у сфері агропромислового комплексу.
Вищезгадані ризики стають великим викликом для підприємств агропромислового комплексу, оскільки вони можуть змінюватися непередбачувано та мати серйозний вплив на їхню фінансову стабільність та конкурентоспроможність. Тому для успішної діяльності в умовах нестабільності підприємства агропромислового комплексу повинні бути готові до ефективного управління цими ризиками, вживаючи стратегічних заходів, таких як страхування врожаю, диверсифікація виробництва, розробка альтернативних джерел доходів та підтримка державних програм.
Сучасний світ стикається з новими викликами та загрозами, для вирішення яких потрібні нові підходи, оскільки традиційні методи не завжди ефективні. Одним із таких підходів є концепція сталого розвитку, яка спрямована на забезпечення зростання, заснованого на гармонійному злагодженні соціальних, економічних та екологічних аспектів з метою задоволення потреб не лише сучасного, а й майбутніх поколінь [1].
Основою сталого розвитку є пріоритетність відносин між трьома ключовими складовими: люди, економіка та природа. Це означає, що розвиток має відбуватися таким чином, щоб забезпечити збалансований розвиток суспільства, економіки та збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь.
Ключовою ідеєю сталого розвитку є розуміння того, що економічний розвиток та соціальний прогрес не повинні відбуватися за рахунок знищення природи чи загрози здоров'ю людей. Натомість, вони мають відбуватися узгоджено та враховувати потреби всіх зацікавлених сторін, включаючи навколишнє середовище та майбутні покоління.
Сталий розвиток аграрного сектору економіки – це концепція, що передбачає забезпечення продуктивності, ефективності та стійкості цього сектору на довгостроковій основі, з урахуванням потреб сучасних поколінь без ушкодження можливостей майбутніх поколінь [2].
Сучасна наука перейшла на новий етап, де концепція сталого розвитку визнається як найбільш важлива. Ця концепція є виразом найпрогресивніших наукових уявлень. Шляхом її розвитку людство визнає необхідність збереження природи та унікального середовища існування. Такий підхід передбачає перехід від хаотичного розвитку до розумної стратегії співіснування, заснованої на законах та процесах природної саморегуляції, які були сформульовані ще В. Вернадським. Це означає, що людство визнає важливість гармонійного взаємодії з природою та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.
Сталий розвиток аграрного сектору базується на трьох основних аспектах: економічному, екологічному та соціальному. Це вимагає досягнення балансу між соціальними, екологічними та економічними витратами, щоб забезпечити стійкість та ефективність господарської діяльності. Соціальні витрати спрямовані на досягнення різних матеріальних та моральних благ для суспільства. Екологічні витрати включають заходи для запобігання забрудненню довкілля та перехід до використання відновлювальних ресурсів. Це передбачає впровадження технологій, які мінімізують негативний вплив на довкілля та сприяють його збереженню. Таким чином, сталий розвиток аграрного сектору враховує потреби сьогодення, зберігаючи при цьому можливості для майбутніх поколінь.
Література
1. Сідляр О. І. Складові сталого розвитку аграрного сектору економіки. Ефективна економіка. 2014, №11. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3561.
2. Шубравська О.В. Чинники та індикатори сталого розвитку агросфери. Економіка АПК. 2005, №12. С. 15-20.